У мене є подруга. Ми з нею познайомилися в жіночій консультації, коли обидві чекали наших первістків. З перших днів знайомства минуло 10 років, а ми досі дружимо. Коли я познайомилася з чоловіком, відразу помітила, як важливі були для нього чистота і порядок. Перший час він мовчав про чистоту вдома, тоді моя подруга була вже ваrітна, а після народження дитини ідеальний порядок був неможливий: спочатку сил і часу не було, а потім дитина руйнувала усе, що бачила. Вона зі шкіри геть лізла, щоб чоловік був задоволений, але часто не виходило, і вони лая лися.
Коли їх дочці виповнилося 3, вона стала багато розуміти і допомагати мені по мірі можливості. Але ось чоловік з донькою майже не спілкувався, він навіть не підходив до неї. Говорив, що, можливо, якби був син — він би вів себе по-іншому. Вона все-таки ризикнула і заваrітніла, але знову народилася донька. Стало ще складніше. Діти знали, що до приходу батька в будинку повинен бути ідеальний порядок, а вони — в чистому одязі і акуратно причесаними. Але і це не допомагало розтопити серце чоловіка. Старша донька виросла справжньою помічницею. Через кілька місяців у неї буде день народження, на який вона попросила гаджет в подарунок.
Батько погодився з умовою, мовляв, якщо вона закінчити чверть з відзнакою, він купить. Донька у них розумниця і постаралася на славу, сподіваючись на бажаний подарунок. У день народження дочку світилася від радості і з надією дивилася на батька, який замість планшета подарував їй ляльку. Донька від образи розплакалася і втекла в свою кімнату. Чоловік не дозволив подрузі піти за дочкою і втішити її. Тоді моя подруга зрозуміла, що настав час йти від цієї людини, поки він остаточно не поховав у них віру в людину. Подруга мовчала, але зі сторони завжди було видно справжнє обличчя її чоловіка. Він ніколи не любив її.