Олексій і Вероніка були одружені вже двадцять років. За цей час вони встигли один одного дуже добре вивчити. Подружжя часто любили проводити час у компанії друзів. Як-то вони сиділи в одному хорошому ресторані, і Олексій встав, щоб сказати тост: -Дорога дружина, я хочу підняти цей тост за тебе і несправедливість. Ми разом вже багато років, і я пам’ятаю все, через що ми з тобою пройшли.
Я пам’ятаю нашу з тобою першу кімнату в гуртожитку з обшарпаними шпалерами, нашу мізерну зарплату, безсонні ночі, щоб скласти іспити. Пам’ятаю тебе двадцятирічну, ти була така красуня! А потім були роки наполегливої роботи, перша знімна квартира, друга знімна квартира, купівля власного будинку, купівля машини, покупка дачі. Тепер у нас в матеріальному плані є все, про що тільки може людина в мріяти. Але зараз у моєму шикарному будинку і шикарному ліжку не та двадцятирічна блондинка, а доросла жінка. Шкода.
Дружині було прикро, але вона не розгубилася. -Дорогий, я теж пам’ятаю нашу з тобою першу кімнату в гуртожитку з обшарпаними шпалерами, нашу мізерну зарплату, безсонні ночі, щоб скласти іспити. Пам’ятаю тебе двадцятирічного. Якщо тобі для щастя не вистачає двадцятирічної блондинки, можеш її пошукати. А мої юристи подбають, щоб ти з нею знову сьорбнув романтики нашої молодості і опинився в гуртожитку з обшарпаними шпалерами.