За перший рік після переїзду до столиці Павло привозив батькам половину своєї зарплати. Освоївшись у мегаполісі, молодик знизив частку виплат батькам з 1/2 до 1/4, чим викликав невдоволення батьків. Але Павло твердо вирішив придбати житло, тому мовчки зносив бурчання матері та косі погляди батька. Починаючи з третього року проживання у столиці, син почав висилати батькам 1/10 своєї зарплати. Павло ретельно готувався до цієї розмови. — Я купив собі трикімнатну квартиру, — сказав він батькам. – Вітаю, – сухо відреагувала мати. – Ти нам гроші приніс?
– У мене всі гроші йдуть на виплату іпотеки. — Ти пошкодував для батька з матір’ю тридцять тисяч? – Це одна четверта моїх доходів. А я хочу швидше розрахуватися з іпотекою. — Виходить, що ти п’ять років економив на батькові з матір’ю і збираєшся продовжувати тримати нас на голодному пайку? — Я будую своє життя, — Павло був спокійний. — Що ж до вас, то ось тут я записав, що згадав, і що уточнив з банківських переказів. За шість років я вам видав мільйон із солідним таким хвостиком. Ви їх просто проїли. І це при тому, що ви живете у своїй квартирі і аж ніяк не в столиці, де ціни набагато вищі. Мати з батьком обмінялися незрозумілими поглядами. — Тому, стримайте апетити і звикайте до того,
що я надсилатиму вам гроші, коли зможу і скільки зможу, — продовжив Павло свою промову. — Чи є ще такі сім’ї, де б син так жорстоко знущався з батьків, — сказала мати. — А ти пройдися сусідами, по рідні, розпитай, може кому ще їхні діти висилали мільйон за шість років, на їжу та одяг. Ти будеш здивована, мамо. А потім повідай їм, який у тебе син поганий, що знущається з батьків. Павло вважав розмову завершеною, підвівся, схопив дорожню сумку і пішов…