Я знав, що жадібні люди існують, але навіть не підозрював, що такі є в моїй родині. Нещодавно зіткнувся з великою втратою. Після тривалої хвороби не стало моєї kоханої дружини. Ми з Галею вісім років прожили у щасливому шлюбі. В нас двоє дітей. Старшому синові сім років, а молодшій доньці лише чотири.
Я Галю дуже любив, тому її смерть стала для мене великим стресом. У цій ситуації я ще розумів, що відповідаю за двох маленьких дітей. І ось я у тяжкому душевному стані не уявляю, як жити далі, і тут приходять батьки Єви і починають вимагати частку нашої квартири. Я навіть не відразу зрозумів, про що мова. Адже це такий абсурд! Лише п’ять днів після nохорону минуло.
Невже їм зовсім не бол яче? Вони втратили свою єдину дочку! Не говорю ще про те, що це абсурд. Квартира була куплена на наші з Євою спільні гроші. Вони жодної причетності до неї не мають. Такої справи жоден суд розглядати не буде. Але найбільше мене обурило їхнє ставлення до онуків. Вони серйозно погрожували мені, що через суд заберуть квартиру, і ми з дітьми опинимося на вулиці. Мене непокоїть не матеріальний бік, а етичний. Невже нині в людях немає людяності? Чи все вирішують гроші?