Відколи не ста ло батьків, минуло п’ять років. Мені від них дістався будинок у селі. Але я не мав часу приїхати і подивитися, як там справи. Я тільки після nохорону встиг винести старі, батьківські речі і трохи прибратися. Але ось недавно мені дуже набридла постійна суєта кам’яних джунглів, душу якось потягнуло в рідні краї. Я в селі жив років до вісімнадцяти. А потім до університету вступив у місті, а потім знайшов роботу і там же залишився жити. Якоїсь миті я відчув, що в місті чужий. Мене на той момент покинула дівчина, з якою ми прожили чотири роки. Я думав, що ми одружимося, але не зрослося.
Робота у мене дистанційна, тож це переїзду не заважало абсолютно. Будинок був закинутий довгий час, тому насамперед я взявся за збирання та косметичний ремонт. Роботою я по-справжньому захопився. Насправді мені в селі стало якось легше дихати. Але потім я почав помічати, що односельці цураються мене і дивляться з осудом. Навіть сусідка, яка мене ще в дитинстві знала, старанно уникала. Якось я не витримав і вирішив спитати. Тітка Люба збирала помідори, я наблизився до нашої спільної огорожі і говорю: -Тітка Люба, а ви на чай не зайдете? Вона подивилася на мене спідлоба.
-Не потрібен мені твій чай! -Ви якось дивно до мене ставитеся, та й не тільки ви, односельці дивно косяться. Що я зробив? -І не соромно тобі, батьків поховав, а тепер розгулюєш тут! Я здивовано глянув на неї. З батьками до самої їхньої смерті стосунки у мене були добрі. Я їм гроші надсилав, дзвонив щодня. Щоправда, на той момент працював в офісі та приїжджав рідко. А тут я дізнався, що мама всім у селі розповідала казки, що я на батьків нач хати хотів. З її розповідей виходило, що я неrідник, який залишив старих голодувати на пенсії. Це все відверта маячня. Якщо я такий мерзотник, хто тоді сплатив їм ремонт ванної, проведення води та електрики? Я гадки не маю, чому мама таке наговорила. Може, їй уваги не вистачало? Старі люди ж як діти.