Я ніколи не чула від мами похвали. Проте критики на мою адресу в неї було навалом. — Ти кирпата і широкостегна. Ну прямо порося! — чіплялася вона до моєї зовнішності. Спасибі хоч «порося», а не «свиня»… — Ти що, готувати намірилася? Іди з кухні! Напевно, пересолиш! Іди, он, ун ітаз помий. Це в тебе краще виходить! — весело сміялася вона над своїм тупим жартом. Потім сама лаяла мене за якість мого прибирання. Після такого «схвалення» моєї роботи, мені довго не хотілося робити що-небудь по дому. — Я не зобов’язана тягнути на собі весь будинок! Піди, приготуй вечерю! — чіплялася до мене вже з прямо протилежного приводу…
— Тобі вже вісімнадцять! Доросла вже. Настав час самій почати заробляти! — казала вона мені. А коли я, студентка-першокурсниця, почала працювати телефонним оператором, вона знову була незадоволена: — Нічого іншого знайти не могла? Тебе ж кожен другий посилатиме лісом! А офіціанткою, де платять набагато менше, працювати краще? … З третього курсу, коли моя зарплата у кол-центрі суттєво зросла, я зняла собі квартиру та переїхав жити туди. — Ти своїм переїздом зра джуєш мене! — Накричала на мене мати, і ми не розмовляли два місяці …
Потім вона сама зателефонувала мені, розпитала мене про мої справи. На мій неабиякий подив, під час розмови, мама не зробила мені жодного докору. Наприкінці розмови вона сказала, що скучила за мною і покликала в гості. — З твоїми стегнами не можна носити джинси, що обтягують! Це моветон! — З порога почала вона критикувати мене. Дуже шкодую, що одразу не розгорнулася і не пішла… Я вже не сподіваюся, що почую від неї бодай одне добре слово. Краще вже припинити з нею спілкуватися взагалі… Зі своїми дітьми я ніколи не звертатимуся так, як моя мама зі мною.