Зненацька вранці до Юрія приїхав батько. -Тату, привіт, радий тебе бачити, але чому ти не попередив? Я зустрів би тебе на вокзалі. Вони з сином обнялися. -Привіт, сину, не хотів тебе турбувати. Я й сам поки що на ногах, який сенс попереджати? Невістка Світлана поспішно накрила стіл. -Є у мене до вас серйозна розмова. – почав Степан Володимирович. Світлана та Юрій переглянулися. -Я все вже вирішив, але хотів дізнатися і вашу думку. Я вже старий, мені самому на селі складно. Не знаю, як цієї зими один впораюся. Треба ж дрова колоти, а я хоч і на ногах, але сили мене покинули. Тому я вирішив продати будинок у селі та переїхати до вас.
-Тату, ти можеш до нас приїхати коли захочеш. Але навіщо продавати будинок? Він же добрий, добротний. -Ну Ви молода сім’я. Я знаю, що гроші вам потрібні. Якщо я переїду до вас, доведеться жити тісно, а так ви могли б купити квартиру більше. Юрій задумливо насупився. Вони давно з дружиною вирішили, що потрібно розширюватися, щоб народити другу дитину. Вони старанно збирали, але не вистачало половини суми. Продаж будинку міг вирішити проблему із засобами, що бракують. Юрій вирішив погодитись, але коли батько пішов, дружина йому каже:
-Я проти твого батька нічого не маю, але не варто старим людям з одного місця на інше переїжджати. Він же звик до життя на селі. Юрій тоді від неї відмахнувся. Подумав, що дружина знову дурниці забобонні каже. Незабаром особисто зайнявся продажем будинку. Будинок продався швидко. Батько переїхав до них, йому виділили невелику кімнату. Юрій із дружиною стали шукати квартиру побільше, щоб купити. Але батько зовсім ослаб. З нього наче все життя пішло. Міцний старий перетворився на лежачого хворого. Дружина йому казала: -Я ж тобі казала, що не варто. Юрій розгублен. Невже дружина має рацію? Батько згасає з кожним днем.