Дивився Іван на нареченого своєї дочки і згадував себе в тому ж віці. Хлопець руденький, довготелесий, худий, весь такий нескладний. Назвати чоловіком його складно, хоч і пре від нього максималізмом. Покликав дружину, щоб стіл накрила. Дочку вперше сватати прийшли, а стіл не накритий. Хіба так робиться? Дружина по-швидкому щось приготувала. Всі сіли: батьки Насті, наречений і наречена. Насті тоді ледь виповнилося сімнадцять, вчилася у випускному класі, а Вася був її однокласником. — Шановні, а вам не здається, що вам трохи рано одружуватися? У вас немає ні освіти, ні двору, ні кола. Вчіться ще, навіть школу не закінчили.
Ось навіщо з цією справою поспішати? Хто за вами женеться? — Тату, ми кохаємо один одного! Хочемо бути разом. — Ну, а хто ж вам заважає? Я тебе не лаю, що ти на побачення бігаєш постійно. Анастасія густо почервоніла і опустила погляд. — Але шлюб-це зовсім інше питання. Він має і матеріальну складову, тут однією любов’ю не обійдешся. Потрібно десь жити, потрібно щось їсти. Наречений у тебе з сім’ї пристойною, тільки у нього освіти немає. Сходи, хлопець, вивчися спочатку, роботу знайди якусь, а потім про весілля поговоримо. Виходила парочка з рідної домівки сумною. — Насть, але ж твій тато правий. Потрібно спочатку подумати про освіту…
Школу вони закінчили. Відразу після цього Василь зібрався в місто, щоб вступити до технікуму, здобути освіту. — А потім я повернуся з професією, і ми одружимося! Дівчина засмутилася, що хлопець їде, але робити було нічого. Через два місяці Настя відчула нездужання і виявила, що ваrітна. Вона не знала, де Вася, тому не могла йому повідомити. Народила доньку з вогняним волоссям. Коли Лізі було п’ять років, прийшла звісточка в село від Василя. Він там писав, що зустрів жінку і поїхав з нею жити на північ. Мовляв, вони щасливі. До кінця життя Настя так і прожила одна.