Я все життя працювала, сина ростила сама, багато вкладалася в його розвиток. Син університет закінчив, на роботі добре влаштувався. Зараз він вже сам батько, з сім’єю живуть окремо, живуть добре. Надумала я на пенсію виходити. А син мені повідомив, що вони до мене в гості хочуть приїхати. Я тільки зраділа. І ось в день виходу на пенсію син з невісткою подарували мені однокімнатну квартиру. Приїхали, ключі вручили, до нотаріуса запросили. Від хвилювання, двох слів зв’язати не змогла. Ледве-ледве прошепотіла: — Навіщо? Мені не треба. — Бонус до пенсії — здавати будеш! — відповів син. Я ще навіть у пенсійному фонді не була! Тільки на роботі проводили і все. А вони вже про все подумали. Відмовлятися стала, не дозволили: мамо, не сперечайся! Відносини з дружиною сина за цей час складалися по-різному, не скажу, що все гладко було. Правда, останніми роками все вляглося. Сваха як дізналася про подарунок, подзвонила, привітала і похвалилася, що дочку вона, виходить, добре виховала, якщо вона не проти такого подарунка, сваха вважає, що це її заслуга. Ще додала, що вона б не прийняла квартиру, а про онука б подумала і відмовилася в його користь. Ніч не спала, думала: вистачить мені пенсії, мені багато не треба.
Вранці онукові подзвонила, акуратно грунт прощупала, чи не буде він проти, якщо я як-небудь від квартири відмовлюся, а у нього — з’явиться. Шістнадцять років юнакові, скоро в університет, дивись, знайде собі кого-то, що не до батьків же в будинок приводити? — Та ні, бабуся! Я відучуся і сам зароблю! — відмовився онук. Ніхто квартиру не взяв. Невістці пропонувала, синові пропонувала, онукові. Вони сказали, що вже все вирішили, і не збираються міняти свого рішення. Згадала сестру старшу, як вона десять років з невісткою жила, а потім в комунальну квартиру з’їхала, залишивши дідів добротний будинок синові. Чи не сама з’їхала, а так обставини склалися, що в своєму будинку їй місця не було. Або дядько наш. П’ятнадцять років немає людини, а його нащадки все ще не спілкуються — не змогли квартиру, машину і будинок поділити на двох. У новинах чула: батьки дарчу на сина написали, а він їх виселив і квартиру продав. А мої взяли і подарували, щоб здавала. Я зворушена до глибини душі. Від гордості чи, від подяки? Не знаю. У пенсійний сходила, нарахували мені мінімальну пенсію, а син квартирантів знайшов, за п’ять тисяч на місяць. Тоді тільки оцінила: воістину царський подарунок діти зробили.