Коли ліkарі повідомили Дмитру цю жа хливу новину, він трохи свідомість не втратив. Як взагалі такому можна повірити? Всього рік тому вони одружилися, їхньому малюку всього півроку. Як тепер жити з немовлям на руках? Тепер він має попрощатися з дружиною, побачити її востаннє. Він підійшов і все, що зміг сказати: «Будь ласка, люба, якщо ти чуєш мене… Ти маєш боротися за життя за ради мене і головне за ради нашого синочка. Я так тебе люблю!”.
Ліkарі довго і наполегливо намагалися реанімувати Олену. Але вони нічого вдіяти так і не змогли. За двадцять хвилин до лікарні під’їхала сестра Діми. Вона сама за фахом була ліkарем. Оглянувши жінку, помітила внутрішню кровотечу і разом із місцевими ліkарями почала оперувати її. Дмитро вже навіть не мав сил, щоб вірити чи сподіватися, що кохана прийде до тями. Але приблизно за добу очі Олени розплющилися.
Ко ханий показав їй дитину, сказав, що вона має боротися за життя за ради цього малюка. Але лікарі все ще говорили про можливі майбутні неврологічні nроблеми і для нормального життя потрібна оnерація на серці. Але тим часом відбувалося якесь диво. День у день стан Олени покращувався, а вже через місяць вона була вдома і почувала себе чудово. Дмитро не міг повірити у своє щастя. Ліkарі досі не можуть ні самі зрозуміти, ні Дмитру з дружиною пояснити, як це сталося. Напевно, такий феномен породило kохання. Тому тепер треба жити та цінувати кожну хвилину життя.