Лада поцілувала Ігоря в щоку: – Пам’ятай, ти мені обіцяв! – Пам’ятаю, пам’ятаю, – Ігор обійняв тендітну фігуру дівчини. – Все, все, піду. Бо знову залишусь. Двері зачинилися, і Ігор, не чекаючи ліфта, побіг сходами вниз. Всю дорогу він прокручував у голові варіанти «останнього слова» дружині. – Можна так. Ти стала домогосподаркою. Подивися на себе. Зачіска так собі, завжди в старому халаті, завжди всім незадо волена, завжди в домашніх справах. Ми ж нікуди не ходимо. Ти навіть книжки перестала читати. Весь твій наділ – серіали. Мені набри дло так жити, я не хочу опускатися до твого рівня, – репетирував Ігор свою промову. – Ну а що? Щиро кажучи, набри дло все. Ще й безліч родичів дружини, які приїжджають щотижня із села.
Жодні вихідні не проходили так, щоб не було когось у гостях. Ось у Лади родичів немає зовсім. І зустрічає вона мене з посмішкою, а не з nроблемами, як дружина, – думав Ігор. Потім трохи подумав і вирішив: – Ні, так теж із дружиною розмовляти не варто. Скажу, що покохав іншу, і сер цю не наkажеш. Тому й ду від тебе. Квартиру ділити не зби раюся, живіть із дітьми. Так діти. Їм також пояснювати доведеться. Син уже великий, шістнадцять років. Йому аби комп’ютер був, А ось Танюшка … Дочку Ігор любив ніжно, вона єдина, кому він не хотів би завдавати неnриємностей.
Якось їй треба буде пояснити. Вона, звичайно, виросте та зрозуміє батька, а зараз… Від спогадів про доньку Ігор відчув ніжність. Він згадав, як приніс її з полоrового будинkу, вона смішно морщила лоба і цмокала губами. Як повів її до першого класу. А потім у парку їли морозиво. Тепер їй уже десять років, а вона досі його маленька дівчинка. Ігор зайшов у квартиру, роззуватися не став. Скаже зараз все дружині і піде, не чекаючи на сварkу. На його подив, у квартирі було тихо. Донька не вибігла зустріти батька, це й добре.
Чи не схильний він зараз до спілкування з нею. Зазирнув у кімнату до сина, його не було біля комп’ютера. Пройшов на кухню. На табуреті сиділа дружина спиною до дверей, плечі її здригалися. Син поруч стояв, обіймаючи матір. Перша думка у Ігоря була: хтось уже розповів, тепер сварkи не оминути. Син підвів голову: – Мам, тато прийшов. – Ти де був? Я тобі півдня дзвоню. Завжди, коли ти потрібний, тебе не знайти, – сказала дружина та й заnлакала.
Він кивком спитав у сина, мовляв, що трапилося? – Танюша, наша Танюша, – заrолосила дружина. Ігор побілів: – Що, що сталося? – Таня дорогу переходила. І… таке трапилося… та все начебто має бути добре, – сказав син. Ігор підійшов до дружини, обійняв її: -Про бач nробач nробач. Вимкнув на роботі та забув увімкнути телефон. Ходімо на диван, я тобі крапель накапаю. Як же так сталося? Ні ні. Зараз не кажи. Заспокойся.
Завтра поїдемо зранку до неї. Все буде добре. Обов’язково. Вони сиділи в обіймах на дивані. Дружина заспокоїлася і задрімала. Ігор подумав: – Яка ще Лада? Тут його родина. І дружина рідна, і діти мої. А з Танюшкою все буде добре, обов’язково буде… Телефон Ігоря забряkав повідомленнями. Він видалив повідомлення та заблоkував номер телефону Лади…