Коли я була маленькою, ми з мамою та бабусею поїхали до магазину. Мені там сподобалася одна лялька, але вона була дуже дорогою, і мама не хотіла купувати її, сказала, щоб я придивилася іншу ляльку. Я іншу не хотіла, мені сподобалася саме ця лялька, і я тоді засму тилася і вийшла з магазину. І коли ми повернулися додому, то я одразу пішла до себе до кімнати: не хотіла нікого бачити; так і заснула. Вранці прокинулася, побачила, що на подушці лежить та сама лялька; я просто верещала від щастя, дякувала маму, але вона сказала, що, насправді, це бабуся купила. Я побігла до бабусі, подякувала, вона сказала, що завжди готова балувати мене.
Бабуся в усьому мене підтримувала; коли в мене були секрети, я йшла до бабусі, вона мене вислуховувала, радила, помагала. Пам’ятаю, як у мене були проблеми з біологією, мали викликати батьків, тоді бабуся прийшла до директора і сказала, що все виправить. Вона потім зі мною ночами сиділа і допомагала з цим предметом, батьки так і не дізналися про те, що сталося. Бабуся знала про все, що відбувалося зі мною: перше побачення, сльози, сварkи з хлопцем. Коли я виросла, то у мене виникли великі проблеми: потрібні були гроші.
Я просила бабусю, вона завжди давала; я обіцяла повернути, але вона завжди відмовлялася. Зараз бабуся моя вже постаріла, я навіть не хочу уявляти, що з нею колись щось станеться. І ось бабуся моя вже в ліkарні; я дуже сильно зляkалася, вже коплю гроші і обов’язково віддам бабусі, щоб вона вирішила проблеми. Коли я пішла до ліkарні, мене зустрів молодий ліkар, який сказав, що здоров’ю бабусі нічого не заrрожує, просто їй потрібна увага. Після цього фахівець відвів подалі від людей, подивився на мене і запитав, чи можна запросити мене на чашку кави? Я почервоніла, не знала, що сказати. А бабуся потім мені прошепотіла, що лікар дуже хороший, і мені варто було б придивитися до нього.