Я сиділа в парку і підставляла обличчя сонцю, коли в кущах задзвонив телефон. Я підняла трубку. Мабуть, хтось втратив. — Алло, Добрий день, цей телефон в кущах лежав. Як я можу повернути його власнику? — Так! — зрадів хлопець на іншій стороні дроту, — це моя бабуся втратила. Її госnіталізували в ліkарню прямо з парку. Відвезли на աвидкій. Їй просто там прямо поrано стало. Мабуть, втратила телефон в цій метушні. Мені ліkар подзвонив і розповів про це. Якщо я скину вам адресу ліkарні, ви повернете? Вибачте, що доводиться вас так напружувати. Просто сам я не в місті, мені нікого попросити, щоб його у вас забрали, а бабусі потрібен телефон прямо зараз, щоб бути з нею на зв’язку.
— Так, без проблем. Ліkарня знаходилася недалеко від мого будинку, тому я заскочила туди на зворотному шляху. Власницею телефону виявилася дуже мила старенька. Тільки виглядала вона поrано, була дуже слабкою і блідою. Коли я вже виходила з палати, мене підловив ліkар і став перераховувати, що потрібно хво рий. Я намагалася до нього донести, що не є родичкою цієї жінки, але він це благополучно проігнорував. — Ну тоді жінка залишиться без вітамінів і ослабне ще більше. Їй кожен день потрібні фрукти. Мені бабусю стало шкода.
Я вирішила заносити необхідні речі перед роботою. Від пари пакетів їжі точно не збідню. Так і вийшло, що я відвідувала цю бабусю кожен день протягом тижня, іноді просто залишалася посидіти і розмовляла з нею. Вона була слабка, тому в основному слухала, посміхалася і кивала. Під час чергового візиту я зіткнулася в палаті з красивим, молодим хлопцем. По голосу я дізналася, що це був той же самий чоловік, що подзвонив і попросив повернути телефон. Він став гаряче мене дякувати, що я доглядала за бабусею. Хто ж знав, що цей хлопець мій майбутній чоловік…