Моя дочка, Христина, завжди була доброю і чуйною дитиною. Але зараз, коли вона подорослішала, я, на жаль, побачила її з гіршого боку. Я розумію, що її дитинство не можна було назвати безхмарним, та й зараз вона точно не живе в достатку. Але як можна ставити власне благополуччя вище дитини? Їй зараз 24, сину, Єгору, 2 з половиною рочки. Нещодавно вона розлу чилася з чоловіком: той пішов до іншої жінки.
В якості аліментів він висилає сущі копійки Після розлу чення я запропонувала дочці переїхати до мене, але вона відмовилася. Стала знімати квартиру, за яку платить не малі гроші. Зараз дочка живе на одні допомоги, велика частина яких йде на оплату за орендоване житло. Як підсумок, Хлопчик ходить в одних і тих же речах, а іграшок у нього практично немає. — Навіщо купувати дитині нові речі, якщо він через місяць виростить з них. Я краще попрошу у знайомих поношені.
А щодо іграшок у неї один вердикт: — Іграшки-непотрібний мотлох. Все б нічого, але в гардеробі у моєї дочки постійні обновки. Кожен раз, коли я намагаюся присоромити її за це, вона відповідає: — Я жінка, а жінка повинна виглядати завжди гарно. У мене не залишалося іншого вибору, тому я вирішила наступне: відправляти гроші зі своєї пенсії я більше їй не буду. Сама буду купувати речі, іграшки та солодощі для Єгорки. Природно, ми посварилися не на жарт. Христину можна зрозуміти: адже тепер, коли їй захочеться піти на манікюр, вона вже буде думати, на чому заощадити.