Щоразу, коли я приїжджаю до рідного села, усі односельці дивляться на мене косо та засуджено. Так, я просто проходжу повз будинок своєї матері – і відвідую тільки батька, який живе на кілька будинків далі. Знайомі часто кажуть, що це життя, всяке буває, але мені чомусь не легше від цих слів. Я була ще на останньому курсі університету, коли мама просто покинула батька і пішла до іншого чоловіка: той працював бухгалтером у місцевому колгоспі.
І вона, і батько просили мене зрозуміти цю ситуацію, пояснювали, що на наші зв’язки цей виnадок ніяк не вплине, тощо. За кілька років мама народила мою зведену сестричку – Олесю. Щодо батька, то він забрав до себе своїх стареньких батьків і став доглядати їх. Мені здавалося, що йому так було легше пережити зраду. Через кілька років я сама вийшла заміж, почала працювати в хорошому офісі, куnили квартиру – і все у нас стало добре. Нині мій тато вже у віці. Я намагаюся приїжджати до нього кожних вихідних.
Що стосується мами, то я просто проходжу повз їхній будинок. І, якщо чесно, мені навіть не хочеться їх бачити і абсолютно байдуже, як вона там. Я давно ухвалила рішення, що в мене один з батьків – батько, а мама зі зведеною сестрою для мене абсолютно чужі люди. Мені байдуже, що думають односельці. Я впевнена, що роблю справедливо. Родичі часто дзвонять і дорікають мені за те, що я начхати хотіла на свою рідну матір, яка наро дила і виростила мене. Так, вони мають рацію, я начхати на неї хотіла.