У будні вдень Вікторія Степанівна зазвичай лежачи на дивані дивиться свій улюблений серіал. Але цього дня під час перегляду раптом зателефонували у двері. — Чому саме на найцікавішому місці, га? Не дають спокійно серіал подивитися, – невдоволено промовила жінка. У двері дзвонили не припиняючи. Жінці довелося підвестися і піти до дверей. — Так наполегливо дзвоните, наче у вас там пожежа! – сказала жінка невдоволеним голосом. Їй не відповіли, настала тиша. — Подивіться, над пенсіонеркою знущаються. Кажіть, чого треба? — Віка, це ти? — Запитав голос ззовні. – Для вас Вікторія Степанівна. І що, що це я? — Віка, це Паша. Відчини двері, — з хвилю ванням промовив той чоловік. (St/QK) — Який Паша? Я такого не знаю! – здивувалася Вікторія Степанівна. — Твій Паша. Тоді я обіцяв повернутись до тебе. Ось і повернувся. —
Я не знаю жодного Пашу і не хочу знати. До побачення! — Насторожилася жінка. — Стривай! Відчини двері, і ти згадаєш мене, я певен. — Ах ви який хит рий. — Ніякий я не хит рий, — чоловік з нетерпінням хотів побачити її, — ти не могла мене забути. Ми гуляли з тобою на березі моря, тоді, у минулому житті. — Ну раз у минулому, то нехай у минулому і залишиться. Знайшовся тут, чоловік із минулого. Іди, або один дзвінок і за тобою прийдуть люди. — Господи, Віка! — Чоловік почав втрачати своє терпіння, — якби у тебе було очко, ти б подивилася і згадала мене. — Ах ти слюсар. У вас такий незвичайний рекламний хід. Але на мені це не спрацює. Шукайте іншу дурепу. — Який слюсар, Віка, я Паша. Просто у всіх є очко. Якби й у тебе було, то ти змогла б подивитися і побачити мене. Ми даремно втрачаємо час.
Відчини двері, я хочу тебе побачити… Жінка мовчала. Вона боялася відчиняти двері, бо жила сама, а шахраї в наш час на кожному кроці. – Я Паша. Той самий Паша. — Навіть якщо ти Пашка Корчагін, все одно не відчиню! — Так я і є – Паша Корчагін. — Той самий? З книги та з фільму? — Віка, ти чого? Той, що відпочивав з тобою на березі моря. Будь ласка, згадай. 40 років тому на березі моря гуляли разом. Готель… — Паша? — Голосу Жінки змінився, — ти як знайшов мене? — Вона розгубилася. — Я знайшов листівку, яку ти тоді прислала мені. Я знайшов у своїх старих документах. Відкрий уже. — Ні, не відчиню! – рішуче сказала пенсіонерка. — Чому? — Ти ж тоді не відповів мені на листівку. Паша із Польщі. — Я з Чехії. — Та хоч із Місяця, все одно не відкрию, — сказала жінка і повернулася до свого серіалу.