Коли Стас повернувся з роботи, Ніна сиділа в кімнаті, відчужена, зі сльо зами на очах. — Ніночко! Мила, що трапилося? — кинувся він до дружини. — Маша… З Ігорем… Ава рія… Обидва… — захлинаючись у риданнях, відповіла вона. — А діти?! — У бабусі були… Коли Ніна виплакалася і трохи заспокоїлася, чоловік сказав: — Ти сестра Маші, можеш оформити опіку над дітьми. Ми маємо взяти їх до себе. — Ти справді хочеш забрати Олежку і Христиночку до нас? — Так. — Я тебе люблю, — сказала дружина і обійняла чоловіка. За тиждень дітей привезли додому. Але їхня дочка, Галя, різко чинила опір цьому. — А моя думка вас не цікавила? Я не хочу, щоб вони жили з нами! Скільки не говорили батьки з нею, скільки не пояснювали, що малим буде краще з ними, не подіяло. Ні.
У відкриту Галя не сkандалила, але нишком шпигала діточок, і спритно домагалася від батьків бажаного, прикриваючись братиком і сестричкою. — Ну так. Якби про це попросили Олег чи Христина, то ви одразу погодилися б. А мені можна й відмовити. Стас із Ніною сподівалися, що, подорослішавши, дочка стане краще ставитись до молодших. Але… Минули роки. Галина вийшла вдало заміж, жила з багатим чоловіком. Олег закінчив університет, Христина – кулінарний технікум, обидва вже завели свої родини, в обох свої квартири. Вони щотижня відвідують батьків, а Галина не те, що не відвідає, але навіть не зателефонує.
Коли Стаса не ста ло, Галина навіть на прощання не приїхала. Олег із Христиною одразу примчали зі своїми сім’ями… Потім Ніна злягла. Галина відмовилася забирати матір до себе. Молодші найняли доглядальницю, а самі відвідували маму щодня. По черзі. Ніна прожила без Стаса рік. І на прощання з матір’ю Галина не зволила з’явитися. Але за півроку, коли оголошували заповіт Ніни, заявилася. Ось тільки дарма. Як з’ясувалося, Ніна заповідала все своє майно (квартиру, дачу, будинок у селі) у рівних частках Олегу та Христині. Галина верещала як недорізана свиня. — Олеже, давай віддамо їй все. Нехай заткнеться, — сказала Христя братові. – Ні. Це воля мами. Ми не маємо права їй опиратися!