Готування для мене скоріше хобі, ніж потреба. Іноді, кілька разів на тиждень, до мене сходить кулінарна муза, і я із задоволенням готую. І суп зварю, і друге приготую, і компот, і випічку. Але в інші дні я не маю жодного бажання стирчати біля плити. До такого ритму я звикла. Приготую на два-три дні, а потім лише підігріваю… А ось мого чоловіка свекруха привчила до того, що щодня на стіл треба подавати нові страви. Коли він вере дує, і не хоче їсти триденний суп, я для нього замовляю їжу по доставці. Це йому також не подобається. Він хоче, щоб я йому готувала щодня.
Печиво і тортики теж пеки йому щодня, покупні він не шанує. А щоб допомогти мені, хоч посуд мити, про це він навіть не замислюється. Прийде з роботи, валяється на дивані, чекає, коли я покличу його вечеряти. — Знову борщ. Ну ми ж учора його їли, — ниє він. — Хочеш піцу замовлю, — говорю йому я. – Ні. Хочу, щоб ти мені готувала свіжу їжу щодня. Ти мене зовсім не любиш, — бідкається він. — Любий мій, ось коли ти мені мамонта принесеш, тоді й вимагай готування щодня. А поки що їж те, що є. Ну ти ж не стверджуватимеш, що я несмачно готую?
– Ні. Твоя куховарство мені дуже подобається. Але я хочу, щоби щодня були нові страви. — Мамонта давай, — жартую я… — Ну ось, знову печиво покупне. Ось чому не можна спекти самої? — Висловлює він своє невдоволення. — А чому, коли в нас потік кран, ти викликав сантехніка, а не полагодив сам? Адже вмієш?! А коли розетка зіпсувалась? Ти ж викликав електрика, вважав за краще заплатити, ніж копатися самому! Ось і я волію купувати, а не стирчати біля плити самій! — парирую я. А взагалі, мені починає здаватися, що моєму чоловікові потрібна кухарка, а не дружина.