Я думала, що у мене щасливий шлюб, але він тривав зовсім недовго. Чоловік покинув мене одну з немовлям на руках на орендованій квартирі і забрав всі загальні накопичення. Ми їх збирали разом вже років п’ять. Кінець місяця був близький, і я розуміла, що не зможу розплатитися з квартирою. Мої батьки живуть в області, я з багатодітної сім’ї, яка тулиться в маленькій квартирі. Тому попросити допомоги у батьків або переїхати до них не варіант. Я просто не знала, что робити.
На наступний день після втечі Юри, до мене прийшла свекруха. Чесно скажу, я від цієї зустрічі не чекала нічого доброго, чекала протилежне, адже з ми з Оленою Андріївною не дуже ладнаємо. Відносини натягнуті, постійно були закиди з її боку. Але вона прийшла і запропонувала переїхати до неї: -А які ще варіанти? Я тебе на вулиці з дитиною не залишу. У мене квартира велика, помістимося. До того ж я вже купила все, що потрібно для дитини. Я була здивована.
Мені ще було ніяково погоджуватися, до того ж я підозрювала, що десь підступ. Але Олена Андріївна була щира. Мені нічого не залишалося робити, як погодитися. Олена поступилася нам з малюком велику кімнату, а сама переїхала в маленьку. Вона встигла прикупити для маляти все необхідне. Я розnлакалася від такої зворушливої турботи. -Свєта, ну ти чого? А що ти думала, що я свою внучку залишу? Мужики істоти ненадійні, ми, жінки, повинні один одного підтримувати. З тих пір я живу зі свекрухою. Олена Андріївна мені стала справжньою другою мамою.