Арсен проспав того дня – будильник не задзвонив. Він поставив чайник для кави, але розбив склянку, коли перемішував у ньому цукор. Бризки кави потрапили і на сорочку. Хлопець перевдягся і побіг на роботу. Того дня начальник вибирав, кого треба залишити, а кого доведеться звільнити. Запізнення Сені стало вирішальним у разі. Хлопець вийшов з офісу, йшов додому, роздумуючи, чим він заплатить за квартиру, адже у нього не було на це достатньо грошей. — Вітання! — Жіноча рука різко схопила його за руку, — скільки років!
Це була колишня однокласниця Сені, яку він не бачив із закінчення школи. Олена залишилася жити та працювати у рідному селищі, а Сеня перебрався до міста. — Мені стільки справ треба було сьогодні переробити – не встигла! — Чомусь радісно говорила Олена, — зараз на вокзал збираюся. Тоді Сеня провів Олену на вокзал. Під її тиском він розповів, як минув його день. — Знаєш, я працюю у місцевій школі. Ми якраз набираємо вчителів. Може, спробуєш? Та й навіщо тобі те місто, поїхали до рідних країв!
Арсеній пообіцяв, що полагодить машину і приїде туди – подивитися, чим він там може зайнятися, а може залишиться назавжди. Загалом Сеня вперше влаштувався працювати за своєю професією педагога. Він чомусь вважав, що це не для нього, але виявилося навпаки. Через рік Сеня та Олена зіграли весілля. Хто б міг подумати, що той «невдалий» день виявиться найвдалішим у житті.