Я не розуміл , чому повинна кидати чоловіка: незважаючи на те, що у нас не було дітей, все одно він – моя сім’я. Минали роки, ліkування не давало жодних результатів, ми взагалі втратили надію. Якось свекруха зателефонувала і попросила приїхати, з нею ми бачилися не дуже часто, тому я вирішила все залишити та поїхати до неї. Коли я приїхала, вона почала здалеку; сказала, що нам треба поїхати в одну церкву та помолитися, тоді обов’язково Бог дасть нам дитину. Я звичайно ж не вірила в це, адже стільки років ми ліkувалися і нічого не допомагало, але все-таки погодилася, не хотіла засмучувати свекруху.
Приїхала додому, по дорозі зустріла циганку, яка просила милостиню; я дала їй трохи грошей, а вона мені слідом крикнула, що, якщо я пошкодую си роту, Бог дасть мені дітей, і в мене буде не одна дитина. Я наkричала на неї за бре хню, бо знала, що дітей у нас не буде. Прийшовши додому, сказала чоловікові, що нам треба поїхати до церкви, помолитися, на що він не заперечував. Під’їхавши до церкви, ми побачили величезну чергу, потім нашу увагу привернула одна бабуся, яка ледь стояла, але тримала на руках дитину.
Дитині мабуть і року не було. Коли ми підійшли до черги, мала почала тягтися до нас, а потім взагалі захотіла на ручки до чоловіка. Бабуся почала розповідати, що її доньки не стало внаслідок нещасного випадку, і внучка залишилася сама . Ось вона і прийшла до церкви: може знайдуться добрі люди і візьмуть її до себе. Малятко так нам сподобалося, що ми забрали її; довго мучилися з документами, але через кілька місяців вона вже була в нас. А через кілька місяців я дізналася, що у нас буде хлопчик; отак у нас з’явилися дітки.