Мені було дуже сумно і самотньо: я із заздрістю дивилася на пару, які проходили повз мене. У мене була донька, напевно, мій єдиний сенс життя, який немов промінчик сонця зігрівав мене. І ось одного разу зателефонувала мені подруга і сказала, що знає, яке у мене добре і золоте серце. Стало ясно, що в неї до мене велике прохання. Вона відразу сказала, що якщо я відмовлюся, то вона мене зрозуміє. Пояснила, що її двоюрідний брат має приїхати з іншого міста, а жити йому ніде. Поки що він не працює, тому винаймати квартиру не може, а в неї квартира дуже маленька.
Я сказала, що маю доньку і я не знаю, чи можу я довіряти йому. Але подруга запевнила, що він дуже порядний та добрий. Брат подруги приїхав; він мені одразу сподобався. Гість був дуже сором’язливим, симпатичним, але ми особливо не спілкувалися, уникали один одного. За весь цей час він намагався допомогти мені: вдома щовечора чекала на мене смачна вечеря. Квартира була прибрана, він дуже добре спілкувався з моєю донькою, яка його просто обожнювала. Я не знала, що робити, бо вже відчувала, що закохалася в нього, але розуміла, що це тимчасово.
Минуло три місяці, він знайшов роботу, потім одного дня сказав, що хоче переїхати і дуже мені вдячний за доброту. Як тільки він переступив за поріг, я побігла за ним, обійняла і сказала, що нікуди не відпущу, адже він став для мене всім. Мені було просто комфортно з цією людиною, ми мали спільні погляди на життя, спільні теми. За кілька днів він зробив мені пропозицію. Зараз, коли ми вже одружені, він сказав, що це був його “підступний” план, адже я йому сподобалася з першої секунди знайомства.