— Мам, тату, все буде зроблено у кращому вигляді, я все підрахував, все спланував. За десять років виплачу іпотеку та стану повновладним господарем двокімнатної квартири. — Це добре, що ти, синку, впевнений у своїх силах. Але знай Діма, якщо тобі знадобиться допомога, ти завжди можеш розраховувати на нас, — мати скуйовдила волосся сина, що приїхав погостювати до них, на голові. На тверде переконання Дмитра, для занепокоєння не було причини. З урахуванням щомісячних виплат з іпотеки в нього ще залишалося достатньо коштів із зарплати, щоби жити. Але криза сплутала всі його плани.
Компанія, де працював Діма, закрилася, і він залишився без роботи. Пошуки нового місця затяглися, а виплати з іпотеки не чекали. Спершу розтанули накопичення. На новому місці його зарплата була суттєво меншою за попередню. На виплати іпотеки йшло майже сімдесят відсотків його доходів. Діма був змушений продати автомобіль. А тут ще й ця компанія збанкрутувала. Прострочивши платежі на два місяці, Діма був змушений піти на крайню міру – попросити грошей у борr у батьків. — Яка сума потрібна? — Запитав батько. — Ось чеки на чотири платежі. Я поверну. — Звичайно повернеш, — спокійно сказав батько. — Тримай…
Закривши іпотеку на два місяці вперед, Діма отримав можливість спокійно шукати роботу і незабаром знайшов досить прибуткове місце роботи. З часом дедалі частіше батьки озвучували питання: «Коли борr віддаси?». Якось син не витримав: — Ти ж мені, коли давав гроші, термінів не визначав. – Не визначав. Але ж це не означає, що ти можеш розтягувати повернення до нескінченності. Вже шість місяців минуло. — Добре. Скоро ти отримаєш свої гроші! Він приїхав до батьків за місяць. — Ось вісім тисяч п’ятсот євро. Тепер ми в розрахунку? Діма повернувся до столиці, до орендованої квартири. Нехай він і продав квартиру, але зате нікому нічого не винен.