Цю історію мені бабця розказала, а вона у своєї подруги дізналася. Загалом, була у бабусі в селі жінка одна, Юліана. Вона була вдовою – її чоловіка не ста ло на війні, а дітей він не залишив… Юліана шалено хотіла дитину, але не доля, мабуть… Одного разу жінка сиділа біля вікна, пила чай, і раптом до неї постукав солдатик у брудних чоботях. Він попросив чогось у Юліани і так і залишився з нею жити. Жінка хвалилася своїм коханим: — Не чоловік, а золото. Таких як він точно в світі більше не існує… І все полагодить, і з сусідами люб’язно говорить, і мене подарунками побалує… Одне в ньому було дивне – він працював завжди вночі, а вранці спав.
Але він говорив, що у нього режим так на службі збився. Втім, Юліана і не звертала на це уваги. Їй було достатньо, що чоловік у неї такий умілий. Проблема пари полягала в тому, що у них дитинку завести не виходило, а чоловік кожен день про це просив. Юліана пішла до місцевої знахарки, до якої з різних міст і сіл приходили. Та попросила розповісти жінку всю історію, адже побачила, що покійний родич Юліани сам не давав їй заваrітніти. Дізнавшись всю історію, знахарка сказала: — Відправ свого муженька в баню, сама скажи, що хво рієш. Додай туди пару крапель цього зілля, а навколо себе в кімнаті намалюй круги з солі.
Якщо чоловік повернеться червоний і веселий – зробите дитя в ту ж ніч, коли ж прийде щось нелюдське, сіль тебе захистить. Юліана зробила все, як сказала старенька. Чоловік стрибав від радості, що у нього з’явиться спадкоємець. Поки жінка сиділа всередині кіл солі, почулися кроки чогось ненормально величезного. Це був чоловік Юліани, якщо можна так сказати. Перед дівчиною стояло величезна істота – чорна, пухнаста і з бичачою головою. — Даремно ти так, дівчинка, даремно. Я ж хотів, як краще… — сказав він і спробував накинутися, але сіль йому завадила. Через кілька років Юліана вийшла заміж за чоловіка із сусіднього села, який був без ноги, але вони зуміли народити трьох гарних діточок.