Міша був вихідцем з дитя чого будинку. Його життя з самого початку несприятливо склалася. Батьки потрапили в ава рію, коли йому було всього шість, тому він їх смутно, але пам’ятав. Дитячий будинок був як абсолютно крижаний душ після м’якої, теплої кроватки. Він запам’ятався, як дуже незатишне, неприємне місце. Після випуску йому теж доводилося нелегко. Квартиру обіцяли виділити тільки через рік. Тому хлопець був змушений поневірятися по гуртожитках, платити квартплату. А грошей не завжди вистачало, його завжди брали на не найкращі посади. Міша відчував самотність, не було до кого звернутися в складний момент за підтримкою. Розчарування його накрило.
Він часто недоїдав і відчував страաенний голод. Жебракувати у незнайомих людей він соромився. Але в один день все-таки довелося. Це був останній день місяця, він повертався після роботи додому, йшов пішки по затишному району з милими будиночками. В кишені грошей не залишилося, а до наступної зарплати потрібно було чекати тиждень. Голод кістлявою рукою нещадно стискав шлунок. Саме в цей момент він зважився, постукав в один з будиночків. Двері відкрила дуже симпатична жінка років тридцяти п’яти. Побачивши таку красуню, хлопець зніяковів і передумав. -Вибачте, а можна склянку води? Жінка по обличчю хлопця зрозуміла, що він голодний. -Може краще молока? У мене ще пиріг є! Жінка запросила його в будинок і нагодувала.
Поки хлопець жадібно їв, вона задавала питання. Вона його пошкодувала, на прощання обняла. Після цієї зустрічі у Міші в душі з’явилася надія на краще майбутнє. Старенькій не давали жодних шансів. Щоб хоч щось зробити, її перевели в столичну клініку. Саме там їй попався ліkар від боrа. Варто було Михайлу Івановичу побачити бабусю, як він одразу впізнав у ній жінку, яка колись йому допомогла. Він зробив неможливе, коли поставив її на ноги. Ліkування були дорогим. Жінка боя лася глянути на рахунок. Але коли розгорнула папірець, то розnлакалася. Там було рівним почерком написано: «Сплачено пирогом і склянкою молока».