Народившись і проживаючи в селі, з самого дитинства у мене завжди було бажання, і мотивація переїхати з цього села, в сучаснє та розвиненє місце, в місто, де я вже буду жити за свій рахунок і заведу свою сім’ю. Тут я жив разом зі своєю сім’єю: братом, мамою і татом. Мій брат завжди був дуже ледачим хлопцем, навіть домашнє завдання за вимогу мами, я робив за нього. Лише після 5-ого класу, я відмовився допомагати йому, і сказав, що йому пора подорослішати, на що брат образився і з того моменту спілкуватися зі мною став менше.
Пройшло багато років з того моменту, мами не ста ло, коли мені і брату було 17 і 15, з-за чого спілкування, між нами різко припинилося. Я, нарешті, досяг своєї мрії: переїхав жити до міста, влаштувався на роботу, а через деякий час завів собі сім’ю і жив прекрасно. Іноді я відвідував папу, от тільки після народження другої дитини часу у мене зовсім не залишилося на це, на що батько сказав не хвилюватися, адже мій брат завжди з ним поруч.
І ось так я говорив з батьком тільки по телефону протягом цілого року. Лише взимку, коли у мене було трохи свободного часу, мені вдалося поїхати провідати батька. Його здоров’я було вже поганим, він зовсім ослаб, і навіть нормальної їжі в холодильнику у нього не було. У мене були погані стосунки з братом, але побачивши, як він залишив бідного старого одного, яш сильніше розчарувався в ньому і ніколи цього йому не прощу.