Зайшла в кабінет і різко почала розмову. З тих пір пройшло багато років, і одного разу вона почула від невістки слова, від яких на очі набігли сльозиВасиль з Галиною вчилися в одному класі. До дев’ятого класу вони були просто друзями, разом ходили в ліс по гриби, купатися на річку, вечорами в клуб. У дев’ятому класі Василь відчув до Галини-он в неї закохався. Але взаємності від Галини не було, вона продовжувала ставитися до нього як до друга. В її планах було вийти заміж за хлопця з міста, щоб у нього була квартира, машина, гроші, а Василь, хто, звичайний сільський хлопець.Галина познайомилася з хлопцем який приїжджав в село з міста, до своїх ро дичів. Але їх роман пробув недовго, хлопець поїхав назад в місто, і роман закінчився. Тоді Галина недовго посмутніла і таки прибігла до Василя. Так з’явилася їхня любов. Василь дуже і давно любив Галину, ось тільки його мати, Надія Петрівна, була проти їхніх стосунків. Але коли молодим виповнилося по вісімнадцять років, вони відразу одружилися. Як ні проти Надія Петрівна не була, Василь її не послухався.
Незабаром у них з’явилася дочка. Але Василя призвали до армії. Поки він служив, невістка жила в будинку Василя. Свекруха хоча і не любила невістку, але допомагала їй у всьому. Все було ніби добре, але хвилювало Надію Петрівну те, що Галина дуже часто їздить в місто. Як тільки пройде десять днів — поїхала. Які у неї можуть бути там справи. І одного разу Надія Петрівна побачила, що за справи у невістки. Вона сиділа і чекала невістку коли та повернеться з міста. Тут, біля двору зупинилася машина. Свекруха добре знала ту машину, на ній їздив селищний голова, Іван Петрович. Хвилин десять з машини ніхто не виходив. Потім обидва вийшли, голова провів Галину до хвіртки, а далі свекруха не бачила, тому що заважав паркан, але і так було все зрозуміло. Свекруха так розізлилася, що не хотіла її ні в хату впускати, ні бачити, але потім трохи заспокоїлася і вирішила в усьому розібратися. Вранці Галина сказала свекрусі, що спілкувалася з Петровичем, він пообіцяв надати матеріальну допомогу, так як Василь у армії трохи працював в колгоспі.
Свекруха здивовано запитала: — І що ж ти йому сказала? — Подякувала. Хто від грошей відмовляється. У нас їх не так багато, щоб відмовлятися. Свекруха вирішила поговорити з Петровичем. Вона зайшла до нього в кабінет і суворо привіталася: — Ну здрастуй, Петрович! Іван Петрович піднявся з крісла: — Здрастуйте, Надія, а ти за матеріальною допомогою? Так зараз бухгалтер з обіду прийде і видасть. — Сказав голова, трохи нервуючи. — Ти Іван дурень не клей, ти краще скажи, навіщо в чужу сім’ю лізеш? Тобі скільки років? Може молодість згадав !? — Строго запитала Надія Петрівна. — В яку сім’ю? Про що це ти, Надія? — Бачила я все, позавчора вночі, — продовжувала Петрівна. — Знаю, невістка у мене безсовісна, але ж ти дорослий чоловік. Мій син зараз в армії, навіщо ти так? Мені сина шкода. Та й у тебе дружина і діти, невже тобі їх не шкода? Петрович почервонів, потім розвернувся до Надії Петрівні спиною і тихо сказав:
— Добре, вибач, біс поплутав, обіцяю, більше ніколи. Тільки Богом прошу, Петрівна, дружині моїй нічого не говори. Надія Петрівна мовчки розвернулася і пішла додому. Ні невістці, ні синові вона нічого не сказала. Галина здогадувалася, що свекруха все знає і тому припиняла свої витівки. Василь повернувся з армії, живуть вони добре і люблять один одного, через два роки у них з’явився синок. Якось Галина підійшла до свекрухи і тихенько з почуттям провини сказала :: — Велике вам спасибі, Надія Петрівна, що тоді мене пожаліли.