Я завжди мріяла про той день, коли я одягну білу весільну сукню, гратиме музика, а біля вівтаря на мене чекатиме кохана людина. До весілля ми з майбутнім чоловіком жили разом три роки та не поспішали зареєструвати стосунки, відкладали гроші на іпотеку та на невелику церемонію для рідних. Коли ми нарешті зібрали невелику суму, орендували ресторан, купили вбрання та запросили лише найближчих. Напрочуд, батьки чоловіка навіть спершу відмовилися приїхати на наше весілля, мовляв, їхати далеко, довелося довго вмовляти. І ось довгоочікуваний день.
На дорогі подарунки ми й не розраховували, але родичі чоловіка прийшли на наше весілля з порожніми руками, зжерли всю їжу, командували всім і скаржилися, чому ми заощадили на їжу, хоч самі нічим не допомагали. Нам обом було сумно від такого ставлення, для пристойності могли б хоч копійку подарувати. Натомість друзі подарували нам і гроші, і побутову техніку, і квіти, а ми й на них хотіли заощаджувати, знову ж таки заради рідних. Ну гаразд, кожна людина має право вирішувати, що дарувати чи не дарувати взагалі.
Але нещодавно дізнаюся, що батьки чоловіка подарували машину доньці. Ця дочка все життя сидить на шиї у свекрухи. На наше вона весілля навіть не спромоглася з’явитися. Значить, для дочки вони готові на все, а на сина їм на чхати? Чоловік мало не заплакав від обра зи… від своїх рідних він такого не чекав. Хіба можна знецінювати старання сина? Він працював і економив, щоб рідні могли вдосталь нагулятися на нашому весіллі. Думаю, після цього сімейні стосунки точно не будуть колишніми. І на спадок також не варто розраховувати.