Галина приїжджала у гості до дітей та онуків в Україну досить рідко. Але при приїзді обдаровувала їх подарунками та накопиченими грошима. Сама ж вона працювала в Італії. Діти мали свої сім’ї, давно жили самостійним життям. Про матір згадували рідко. Хоча дуже раділи приїзду Галі. Але на довго її у гості ніхто не чекав, бо, нагодувавши матір, діти чекали, коли вона повернеться до себе додому, щоб не звільняти їй кімнату і не стелити чисту постіль.
Після таких відвідувань у Галини на душі була порожнеча, ще тоді вона твердо зрозуміла, що не хоче набридати дітям, а на старості років допомоги та підтримки вона від них не діждеться. Зараз у неї єдине, що є – це старенька Хатина у селі, яка ще від мами дісталася. А в Італії на її повернення постійно чекав Лоренцо – брат сеньйори, яку доглядала вона. Йому було 60, і він уже довгий час кликав її заміж. Але та хвилювалася, що не буде щасливою з ним на чужині.
В Україні діти, онуки, сім’я проживати свою старість хотілося з ними. Галина зараз зрозуміла, що тут особливо ніхто на неї не чекає, її навіть на ніч стелити не поспішають. Востаннє, коли Галина приїжджала додому, зрозуміла для себе, що тут вона нікому не потрібна, а там вона має чужих, але дуже близьких їй людей. Лоренцо буде щасливим, коли Галя погодиться стати його дружиною, адже щиро любив її. Галина вирішила, що треба розпочати нове життя, відкинути всі турботи та хвилювання. Не має значення, що скажуть діти, друзі та сім’я, вона вже буде далеко від них.