Я мати і виховую двох дітей. Моїй доньці вже 7, вона скоро повинна піти в школу. Син Антон ще ходить в садок. Ми не живемо розкішно, але і не бідуємо. Моя дочка Аліса завжди раділа лялькам, які я їй робила своїми руками. Вона завжди мріяла про сукню як у принцес. Хотіла надіти на випускний в саду. Але нещодавно почала усвідомлювати, що у нас немає таких коштів. Ми живемо в маленькій квартирі. Згадалося мені, як ми забирали Антошку з саду.
Того дня він зчепився з хлопчиком з групи. Той не дав пограти з його новою машинкою і назвав його бід нотою. Син відповів кривдникові. Тоді вихователька відчитала мене. А ввечері я пояснювала своїм дітям, як потрібно дружити і не переживати через дрібниці. А нещодавно донька пішла до подруги на день народження. Побачила її пишну сукню, подарунки і велику кімнату. — Мама, ми бідні! — сказала мені дочка, відвідавши день народження подруги.
Вислухавши дочку, я постаралася пояснити, що ми насправді дуже багаті, тому що ми є один у одного. На наступний день ми пішли в магазин. Я привела Алісу в відділ з пишними ошатними сукнями для дівчаток. Вона приміряла те дороге, таке бажане плаття і туфельки на підборах, але відмовилася купувати. Вдома Аліса здивувала мене. Уклавши спати братика, вона по секрету запропонувала на гроші, які відводилися на плаття, подарувати Антону пожежну машинку! Тоді я відчула, що правильно виховую свою дитину.