Зіна накрила шикарний стіл, сіла й почала чекати на дітей. Скоро проб’ють куранти, а дітей та онуків все не було. Святковий стіл лише більше навіяв тугу. Раптом зателефонувала дочка і сказала, що вона приїде пізніше, за нею зателефонував і син, сказав, що дітям поrано, вони залишаться вдома, хоч і на задньому фоні було чути веселі пісні та голоси. Зіна зрозуміла: новий рік зустрічати доведеться одній. Коли чоловіка не стало, діти потихеньку почали віддалятися від неї. Незрозуміло, із чим це пов’язано, але Зіна вирішила не киснути одній. Накинула пальто на плечі і вийшла надвір дивитися на салют. Раптом жінка підійшла до Зіни з тортом у одноразовій тарілці та зі склянкою з бульбашками. Зіна сіла на лавочку і насолоджувалася домашнім тортиком. Раптом до неї підсів чоловік її років. Вони розмовляли. Усі розійшлися по хатах, а ті залишились сидіти на лавці.
Виявилося, діти та онуки Андрія теж вирішили відсвяткувати без батька. Ось і дві одинаки знайшли один одного. Раптом Андрій запропонував Зіні поїхати до нього. Жінка відмовилася б, спитай він на день раніше, але тут погодилася, адже одній їй було б сумно відзначати свято. Зіна повернулася додому, лише прибрати салати у холодильник і знову спустилася. На неї там уже чекав Андрій на своєму позашляховику. Всю дорогу вони мило розмовляли. У стареньких було багато спільного. Вони самі цьому дивувалися. Раптом їхню машину зупинили байкери. Зіна вже боялася, згадувала всі жорстокі сцени з байкерами з фільмів, але до вікна Андрія підійшов один із них, дістав із куртки кошеня і запитав, чи не могли б вони забрати кошеня в машину, адже на байку холодно, а на вулиці він зовсім замерзне.
Зіна давно мріяла завести кота, але через алергію онука не робила цього, а тут кошеня саме до неї прийшло. Їхали вони вже втрьох і приїхали до милого рибальського будиночка Андрія. Той затопив камін, налив їм по келихах білого, вони сіли біля каміна на пухнастий килимок і продовжили розмову. Так і залишилася Зіна в Андрія два дні. Вони за ці два дні не відходили ні на хвилину. Здавалося, вони знайшли один одного крізь віки. Коли Андрій привіз Зіну додому, вона спитала: — А можна, я собі кошеня заберу? — Звісно, ні, — заперечив Андрій, — це спільне майно. — А як же ми його поділимо? — Здивувалася Зіна. – А ми його не поділимо. Ти вийдеш за мене заміж і нічого ділити не доведеться. Діти Зіни були злі на неї за таке рішення, але Зіна сказала, що їм за спадок боятися не треба. Вона їх поставила на ноги і має право доживати свої останні дні у коханні. Андрій запросив своїх дітей та дітей Зіни до себе у заміський будиночок. Спершу всім було ніяково, але незабаром усі потоваришували.