Нещодавно в поліkлініці зустріла свою подругу. Ми давно не бачилися. Я зраділа і стала питати, як у них справи. Помітила, що вона не в настрої. Подруга мені розповіла, що дочка з чоловіком вирішили переїхати до неї. Вони жили в орендованій квартирі, але господар їм ціну за квартиру підняв і вони вирішили з’їхати, але куди? Вона сказала, що не хоче жити з ними під одним дахом, але і відмовити не може, адже рідна дочка. Вони недавно купили двушку, зробили ремонт, поставили ліжко в маленькій спальні, до цього вони спали на дивані. Хотіли спокійно пожити — і ось дочка з чоловіком вирішили перебратися до них.
За сім років заміжжя вони не змогли вирішити житлове питання, живуть в чужих квартирах, дітей не планують. Але ж дочці вже 30. То чоловік без роботи сидить, то дочку звільнили, то у відпустку поїхали, зуби лікували. Час іде, а вони не думають про власне житло. Я знаю свою подругу, вона дуже добра, не залишить свою дочку на вулиці, але і їй важко: не хочеться з молодими з’їжджатися. У них з чоловіком вже свій уклад, рано лягають, рано встають. Чоловік весь час дивиться телевізор. Як вони будуть тулитися в одній кімнаті?
У неї є побою вання, що дочка залишиться у них назавжди, хоча вона запевнила, що будуть намагатися збирати якомога швидше. Я запропонувала їй відверто поговорити з дочкою і сказати, що батько проти їх заселення. Я розумію: вона мати і не хоче сва ритися з дочкою на старості років. Донька сказала, що вони з чоловіком пізно повертаються додому, вечеряють і лягають спати. Я думаю, що її дочка не права. Вона вже доросла і повинна сама вирішувати свої nроблеми і залишити в спокої старих батьків, не звалюватися з чоловіком на голову до батьків. Мені стало шкода свою подругу, навіть на старості років вони не можуть спокійно пожити для себе.