Я звик завжди робити вибір на свою користь. Я з дитинства розраховую лише на себе і рухаюся, виходячи виключно зі своїх інтересів. Ця риса характеру завжди служила величезним плюсом для мене, адже завдяки їй у мене завжди була 100% впевненість у наступному дні, я ні від кого не залежав і дуже пишався цим. Мабуть, прагнення до збереження цієї свободи управляло мною настільки, що я не хотів собі сім’ю ні в 20 (що, думаю, нормально для більшості людей), ні в 25 (що було вже дивне), ні в 30, і ні в 35 ( а це вже серйозна проблема та загроза самотньої старості).
Нещодавно я згадав найбільшу nомилку у своєму житті. Ось у 20 я серйозно схибив, і най жа хливіше: я тільки зараз, у 40 років, усвідомлюю, яку дурну помилку тоді зробив. У 20 я поkинув свою ваrітну дівчину і ніколи більше про неї не згадував… донедавна… У мене раптом з’явилися думки, що вона, мабуть, працювала на кількох роботах, адже моя дівчина жила у звичайній родині, і зайвих rрошей у них ніколи не було. А моя дитина… вона чи він, швидше за все, ненавидить мене, адже у тяжкому дитинстві та поневіряннях цієї дитини вин ний тільки і тільки я.
У кращому разі моя кровинушка і не знає про моє існування. Про дівчину я не пам’ятаю нічого, окрім її імені. А цього недостатньо, щоб знайти людину в житті чи в мережі. Я навіть її друзів і подруг не пам’ятаю, тому шансів, що я її побачу, майже нуль. Думки про них не дають мені спати спокійно. Я вже божеволію і не знаю, як бути далі. Я ж, прагнучи ідеалізованої свободи, залишився ні з чим. Ніхто на мене вдома не чекає, ніхто на мене не нудьгує, а коли мене не стане, ніхто на мене й сл ьозу не пустить. Напевно, це егоїзм у мені розбушувався, але все ж таки я дуже хочу знайти свою колишню дівчину зі своєю дитиною.