У призначений день я приготувала улюблені страви сина і накрила на стіл. Коли пролунав дзвінок у двері, невістка вручила мені букет квітів і посміхнулася. Діти відвідували мене кожні вихідні. Ось тільки вигляд невістки з кожним разом був все більше незадоволеним. Я наважилася запитати: – Ніночко, що сталося? Може, їжа несмачна? Можу що-небудь інше принести. Тут сталося те, чого я ніяк не очікувала
Рік тому мій син одружився. Невістка Ніна була дуже специфічною людиною, можливо тому, що рано залишилася сир0тою. Вона мені не дуже сподобалася, але синові говорити я нічого не стала. Це був його вибір, який я прийняла. Вони одружилися і почали жити в невеликій квартирі невістки, яка залишилася їй від батьків.
Знаючи, що дівчинка рано залишилася без материнської любові, я намагалася бути з нею якомога тактовнішою. Хоча, сина іноді було шкода – невістка зовсім не вміла готувати, та й з прибиранням у неї теж не дуже складалося .
Я не вмішувалася зі своїм легким невдоволенням в їхнє життя: я прекрасно розуміла, що зовсім не це важливо в жінці. Чим більше часу проходило з дня їхнього весілля, тим частіше син приходив в гості один – поїсти і попросити в борг. Я його не запрошувала, він приходив сам. Я просто не могла не пускати, адже розуміла, що він банально ходить голодний.
Через це відносини з невісткою почали псуватися: якось, коли син був у мене вдома, вона подзвонила і говорила так голосно в трубку, що чула навіть я: – У тебе є свій дім! Чого ти постійно ходиш до своєї матусі? Бігом додому!
Логіка невістки здалася мені досить дивною: чоловіка не годує вона, син приходить до мене сам, а в усьому винна я. Вона перестала приходити в мій дім, і заборонила робити це своєму чоловікові і стала категорично проти моїх візитів до них. Ну що ж, мені було прикро, але я змирилася з її рішенням.
З дружиною сина і ним самим я не бачилася півтора року. Бувало, я годинами тримала телефон в руці, пориваючись зателефонувати синові, але, так і не наважуючись, йшла на кухню і починала щось робити.
Нещодавно син сам мені подзвонив, вперше за весь цей час, і попросився приїхати в гості. Пам’ятаючи свої колишні помилки, я сказала йому, щоб без дружини навіть і не думав приходити. Він розсміявся і сказав: – Прийдемо разом.
У призначений день я приготувала улюблені страви сина і накрила на стіл. Коли пролунав дзвінок у двері, серце радісно тьохнуло – я дійсно дуже скучила за сином. Невістка вручила мені букет квітів і посміхнулася. Невже, припинила ображатися і вирішила відновити спілкування? Ця думка мене дуже надихнула, адже вона непогана дівчина.
Коли невістка зняла пальто, я побачила кругленький животик. У мене буде внук або внучка! Я вже почала думати, як можу допомогти молодій сім’ї. За столом панувала невимушена атмосфера, син з невісткою смакували пиріжки з чаєм. Пам’ятаючи про характер невістки, я не наважилася поставити запитання про те, хто має народитися – хлопчик чи дівчинка.
Сама вона теж нічого не сказала, а по тихому питати у сина, я порахувала негарним. Збираючись додому, вони пообіцяли прийти наступного тижня. Син почав дзвонити через день і цікавитися, чи потрібна мені допомога: – Мамо, тобі, напевно, важко одній в такий великий квартирі, та й вік у тебе вже не той. Якщо щось тобі знадобиться – відразу телефонуй, ми приїдемо.
Зауваження про вік мене трохи зачепило: адже всі знають, що жінці стільки років, на скільки вона себе себе почуває. Проте, турбота сина для мене була важливішою. Діти відвідували мене кожні вихідні. Ось тільки вигляд невістки з кожним разом був все більше незадоволеним. Я наважилася запитати: – Ніночко, у тебе щось сталося? Може, їжа несмачна? Можу що-небудь інше принести. Вибач, що питаю, а з дитинкою все добре?
Тут сталося те, чого я ніяк не очікувала. Невістка схопилася і нарешті на підвищених тонах все мені пояснила: – Сидите тут і робите вигляд, що нічого не відбувається! А ви про онука подумали? Чому ми втрьох повинні тулитися в крихітній квартирці, а ви одна живете в такій великій квартирі. Вам що, важко було самій здогадатися, що квартиру продати треба? Чи Ви думаєте, що ми просто так до Вас приходимо?
Квартира, ну звичайно. Вся справа в квартирі. Сльози образи навернулися на мої очі. Ми з чоловіком прожили тут 30 років душа в душу. Мій будинок був наповнений щасливими спогадами та речами коханого чоловіка.
Підсумок був сумний – я не зможу допомогти дітям. Я не зможу продати квартиру, продати свої спогади – пам’ять з кожним роком слабшає, а бачачи різні дрібниці, фотографії, шпалери, що ми клеїли ще разом – я заново переживала всі емоції.
Я запропонувала їм свою допомогу з кредитом: продавши свою квартиру, невістка могла внести перший внесок, а з щомісячними платежами я б допомагала. Але і це її не влаштувало: – Кредит? Ви жартуєте? Все життя працювати на банк?
Невістка повернулася до мого сина і скомандувала: – Пішли звідси. Я тобі казала, що твою маму не цікавлять наші проблеми. Нехай сидить тут одна, ми більше не приїдемо. Ця квартира, все одно, колись буде твоя.
Вони пішли. Тепер я не знаю, що мені робити. У мене буде внучка, але швидше за все, я її ніколи не побачу – знаючи характер невістки, вона не пробачить мені відмови. А син не піде проти своєї дружини.
Може мені і справді варто продати свою квартиру? Але, знаючи свою невістку, я не впевнена, чи взагалі не залишуся на вулиці.