Ми з чоловіком дуже довго працювали перед тим, як заводити дітей. Ми хотіли забезпечити своїх дітей усім і тому нам доводилося працювати дуже багато. Ми все ж таки свого досягли: наші діти росли в прекрасній родині. Ми купували їм усе, на що вони тільки дивилися в магазині, але в той же час вони росли не розпещеними, адже ми їм все давали і вимагали замість гарної поведінки, а надалі і хороших оцінок. Одного разу я помітила, що іграшки та деякі речі моїх дітей зникають з дому, але куди вони могли подітися – зрозуміти не могла.
Коли мама гостювала у нашому будинку, я запитала її, чи не знає вона, куди могли подітися наші іграшки, і вона спокійно відповіла, що це вона ці речі забирає з собою. — У твоїх і так всього навалом, Каті ці речі потрібніші. Вони із чоловіком зайвої іграшки доньці собі дозволити не можуть. Ні, не подумайте, я була б рада допомогти сестрі, але не так. Чому б їм із чоловіком не влаштуватися на нормальні роботи та не купувати своїй дитині одяг та іграшки.
Звісно, легше жити на всьому готовому. Одного разу я навіть упіймала маму на гарячому. Вона рилась у шафці дочки. Я тоді відібрала в неї всі вже зібрані речі і сказала, що моя дочка дуже любить їх і розлу чатися з ними не має наміру. Тоді мама обра зилася на мене, але я вважаю, я вчинила правильно. Ми з мамою ще раз про це поговорили, я сподіваюся, вона мене зрозуміла і більше цього робити не буде, адже в іншому випадку, я вже не знаю, як з нею можна вчинити.