Я з дитинства була товстухою. У нашій родині всі великі. І бабуся, і мама, і сестра. І вся чоловіча частина. Гени. Плюс всі ми любимо смачну і поживну їжу. В школі над моїми габаритами жартували, в інституті регулярно радили ту або іншу дієту. Я навіть пару-трійку раз пробувала їх. Але більше двох днів не витримувала. Потім я збігала додому, де мама з бабусею, в чотири руки годували мене — змарнілу і зголоднілу. Коли, після університету, я влаштувалася на роботу, то колектив попався суцільно величезного розміру. Я не виділялися своїми розмірами серед них. Через рік, першою з усіх своїх подруг, вийшла заміж, і мій чоловік обожнює кожен грам моєї ваги.
Підсумую: мого чоловіка мої габарити влаштовують, серед моєї рідні та колег «супових наборів» немає. Таким чином, я, зі своїми ста кілограмами, нічим не виділяюся зі свого оточення. Тобто — живи і радій, не зациклюйся на вазі. Але все ж є момент, коли мені буквально в очі тикають моїми розмірами. Це трапляється, коли я йду купувати собі одяг. Чомусь у магазинах одягу продавщицями працюють лише худорляві жінки. Я сильно сумніваюся, що мій зовнішній вигляд бентежить їх естетичне сприйняття світу. Я думаю, що вони, вічно сидять на дієтах, дохнуть від заздрості до нас, толстушок, наплювавшим на модне голодування, і вживаючим все, що серцю завгодно.
І свою зл ість вони висловлюють всякого роду зну щальними виразами. Навіть коли я просто проходжу повз одягу сорок четвертого розміру, вони вже кричать мені у слід — «Дівчина, це не ваш розмір!». Ніби я сама не бачу. Коли в магазині я попросила принести мені одяг на розмір більше, то мені відповіли — «Одяг шиють для молодих і струнких, а за одягом для бегемотів сходіть в зоомагазин». Але хіба я ви нна, що вони самі собі влаштували голодування? Навіщо мене обра жати? Немає у вас одягу на мій розмір, так і скажіть. Навіщо обра жати?