Мій чоловік працював у великій компанії і заробляв хороші гроші. Він втомлювався, графік роботи був насиченим. Ми з дітьми майже не бачили його, але зате ні в чому не потребували. Я працюю в школі, у мене не такий важкий графік, але дітей я не встигала забирати з дитячого садка. Доводилося просити свекруху про допомогу. Тетяна Іванівна дуже своєрідна людина. Вона не хоче, щоб її називали бабусею, не любить дивитися за онуками. Скаржиться на те, що ми її занадто багато навантажуємо. Але у мене не було вибору, а няню брати не хотілося. Одного разу мені подзвонили сусіди, сказали, що в квартирі коїться щось страшне.
Кричать, лаються. Я відпросилася і побігла додому. Заходжу і бачу — свекруха з якимось незнайомим чоловіком. Вона ри дала на кухні, а він її заспокоював. Дітей я не побачила, Тетяна Іванівна почала виправдовуватися, що вона була зайнята, а вони кудись пропали. Хотілося задуաити її. Я подзвонила Вадиму і намагалася крізь сльози розповісти ситуацію. Він сказав, що зайнятий і ми повинні самі вирішувати свої проблеми. Я втратила дар мови. Побігла шукати. Пішла до найближчого відділення nоліції. Ми обійшли все місто. Вже темніло, я повернулася додому в надії побачити там дітей, проте очікування не виправдалися.
Я взяла телефон і побачила 30 пропущених дзвінків від виховательки, виявилося, що Аня і Петя втекли до неї. Ми разом з жінкою з nоліції поїхали туди. Я nлакала від щастя, коли побачила дітей. Вони розповіли, що бабуся їх била, щоб вони не заважали їй спілкуватися з дядечком. Я віддячила Анні Іванівні і вирішила, що більше не пущу свекруху на поріг. Я поміняла всі замки, виставила речі чоловіка за двері і подала заяву на розлу чення. Пізніше я дізналася, що у нього є kоханка. Тепер ми з дітьми живемо спокійно і щасливо: я навіть вдячна колишній свекрусі за те, що вона підштовхнула мене на цей крок.