Моя донька за все життя так і не навчилася розпоряджатися грошима. З дитинства вчили її рахувати гроші, розраховувати на потрібне, але вона не засвоїла урок. Це все дуже позначається в її дорослому житті. Поки в університеті навчалася, ми з батьком її продовжували утримувати. Вона не хвилювалася про те, що їстиме і хто платить за комунальні. До закінчення навчання ми з батьком подарували їй однушку в сусідньому під’їзді. Донька почала працювати, по суті, грошей їй мало вистачати. Бо їй треба було платити лише комунальні.
Жодних кредитів та іпотеки. Але минає тиждень після зарплати, то донька біжить до нас із порожніми кишенями. Починаємо вважати, на що вона витратила і виходить, що вона за тиждень усі гроші на кафе та новий одяг спустила. Чоловіка собі такого ж знайшла, у нього ні копійочки на довго не затримується. До того ж і він хорошу зарплату отримує. А вони разом куплять купу делікатесів, ходять у кафе та ресторани перші два тижні, а потім ворожать, як їм до кінця місяця дожити, до наступної зарплати. Все поrіршилося, коли дочка наро дила дитину. Так не одного, а трьох.
Так вона вже шість років у декреті сидить. Вони також не можуть збирати гроші або хоча б купувати найнеобхідніше для дітей. Зять дає доньці гроші, вона йде в магазин і на всяку нісенітницю витрачає. А потім приходить до мене, з усіма трьома онуками і nлаче, що нормальної їжі вдома немає. Я спочатку допомагала, все ж таки молода сім’я, недосвідчені поки що. Але моя допомога затяглася, мені й самій перестало хапати на свої потреби, тож тепер я не дам доньці жодної копійки. А якщо діти в неї голодують, то я просто годуватиму своїх онуків, вони маленькі. Дочка із зятем нехай думають, як свої фінанси розраховувати, щоб під кінець місяця із сухою кіркою хліба не залишатися.