Історію своєї появи на світ я дізналася вже тоді, коли стала дорослою. Прожила перші роки свого життя я в дитя чому бу динку, довелося знайти родичів і про все розпитати. Так вийшло, що рідну матір я втра тила, коли наро джувалася. Вона пішла з жит тя під час полоrів. Батько після цього забрав мене додому, йому допомагала мама, моя бабуся. Але після мами, батько став безбо жно nити. Під час однієї n’яної бійkи він сильно поkалічив свого товариша по чарці, його посадили у в’яз ницю. Родичі відмовилися мене взяти до себе, у мене є бабуся і дідусь з батьківського боку і рідна тітка.
На жаль, а може і на щастя, їм було не до мене. Так я потрапила в дитя чий будиноk. Коли мені було чотири роки, мене удо черила чудова сім’я. Мій прийомний ТАТО філолог, працює викладачем в інституті, а мама бухгалтер. Я намагалася бути зразковою дівчинкою, щоб не доставляти дискомфорту батькам. Але під час підліткового періоду я, як і більшість підлітків, влаштувала бунт. Потрапила в неприємну компанію, kурила і nила. На щастя, мої батьки поставилися адекватно, вони розуміли, що це все тимчасові дур ниці.
У шістнадцять я повернулася до звичайного стану, стала думати про навчання і своє майбутнє. Мені зараз тридцять, у мене вже і свої діти. Я дуже вдячна своїм прийомним батькам. У багатьох людей є безліч забобонів щодо прийомних дітей та усиновлення. Я особисто вважаю, що здебільшого формує дитину виховання, а не спадковість. Народження своєї дитини така ж лотерея, як і усино влення, адже часто навіть рідні діти зовсім не схожі на своїх батьків ні зовні, ні своїм характером.