Інна росла чуйною і чуйною дівчинкою. Залізти на дерево і врятувати кошеня, погодувати бродячих собак, збігати в магазин на прохання старенької сусідки… Таким був її шлях у доросле життя. Такою вона і залишилася подорослішавши, закінчивши університет і працюючи у великій компанії. Не зачерствіла душа дівчини… Світлана Семенівна, в минулому балерина, любила приходити на дитячий ігровий майданчик і спостерігати за малечою. Згадувала, як колись приводила сюди свого сина, і мріяла колись прийти сюди з онуком.
Її син, Павло, зараз жив у іншому місті, маму відвідував рідко, бо був зайнятий своїм бізнесом. Світлана Семенівна схопилася за сер це та сповзла з лави. До неї одразу кинулася Інна, яка поверталася з роботи. — Що трапилося? Чим допомогти? Де ліки? — Розпитувала жінку Інна, одночасно набираючи աвидку — Яблука… Потрібно… — прошепотіла Світлана Семенівна. Жінку забрала швидка. Наступного дня Інна, дізнавшись у яку ліkарню відвезли жінку похилого віку і не забувши про її прохання про яблука, відвідала Світлану Семенівну. — Гарна моя! — Зраділа Інні жінка. — Мені вже набагато краще. Як тебе звати?
— Інна. Я вам принесла яблук! Ви дуже хотіли їх учора! — Клич мене тітка Свєта. Дякую за гостинці. Коли вчора серце стиснуло, я думала, що все. Кінець. Намагалася передати повідомлення синові. У нього свій сад у селищі Яблуневе. Вирощує та продає магазинам фрукти. Він напевно сильно засмутиться, дізнавшись, що я потрапила до ліkарні. Того ж дня Інна поїхала до Яблуневого. Розшукала Павла та повідомила про матір. Він відразу сів до неї в машину і приїхав до міста. Дорогою встигли познайомитися і навіть потоваришувати. Ліkарі заборонили Павлу забрати матір із ліkарні. Інна зголосилася відвідувати тітку Світлану, поки Павло реалізує врожай… — Мамо, як тобі Інна в ролі невістки? — Запитав Павло Світлану Семенівну…