Відносини Маші та Петра вже переросли з дружби у глибші почуття. Дівчині подобалися і подаровані їм букети, і те, що він водив її театрами, і те, що він катав її своєю машиною вечорами містом. Ось тільки водив він до себе дівчину лише у будні. На вихідні не запрошував. Тому що цими днями до нього приїжджала мати. Ну, приїжджала і приїжджала. Зрозуміло, що мати піклується про сина, чистоту та порядок у його будинку, про його правильне харчування. От і відвідувала сина у свій вільний час. Маша чекала, коли Петро запросить її до себе в суботу чи неділю, коли в нього гостює мама, щоб познайомити майбутню свекруху зі своєю нареченою.
Але цього вже не відбувалося четвертий місяць. На вихідні він забирав її за місто. А ввечері Петро привозив Машу до неї додому. Нарешті, Маша вирішила сама, без запрошення, прийти до свого kоханого у гості тоді, коли там перебуває його мама. Тільки-но простягла руку до кнопки дзвінка квартири коханого, як почула голосний і жорсткий голос його матері: – Мене абсолютно не цікавить, що і з ким у тебе сталося. Закохуєтесь, одружуєтеся, розлу чаєтеся. Я сюди приїжджатиму всі вихідні, як і приїжджала. У мене тут багато справ.
Маша застигла, потім повернулася і тихенько вислизнула надвір. Там уселася на лавці і задумалася: «Це що ж виходить, навіть якщо ми з Петром одружимося, його мати все одно приїжджатиме щосуботи і неділі?» А чи зможу я з нею ужитися, за такої її поведінки? Чи зможемо ми разом вести одне господарство?” Не знайшовши відповіді свої запитання, дівчина розnлакалася. Через кілька днів, коли Маша, набравшись хоробрості, запитала Петра, чи зможе він заборонити матері приходити до нього у вихідні? Отримавши у відповідь тверде «Ні», вона попрощалася з ним назавжди…