Місто, де минули студентські роки, завжди будило в пам’яті Софії спогади про молодість. Саме тут вона провела студентські роки, саме тут наважилася її доля. Вона любила гуляти тут і згадувати минуле. Народилася вона у селі, переїхала до міста, коли вступила до медичного училища. За оголошенням прийшла до будинку тітки Віолетти. Вона здавала кімнату у своєму великому будинку. Господиня мала іноземне коріння. Вона одразу попередила Софі про правила у своєму домі; -Балаган не розво дити, хлопчиків не водити.
Софія її обнадіяла: -У мене хлопець є, нікого водити не буду. Незабаром вони з господаркою навіть потоваришували. Віолетта була вдовою. Вона часто розповідала дівчині про своє життя. Чоловіка не ста ло через хво робу, а дітей Бог їм не милував. От і жила жінка одна. Софія їй дуже сподобалася, адже була дівчиною скромною, старанною та пристойною. Вони часто пили разом чай. Віолетта вміла передбачати майбутнє за допомогою карток. Тільки Софі не дуже вірила у магію. -Бачу в твоїй долі блондинистого хлопця. Він твоя доля.
-Ні, тітка Віола, цього бути не може. Мій наречений брюнет. Ми з ним влітку плануємо одружитися. -Нічого не знаю, карти мені інше кажуть. За місяць до весілля сталося неща стя. Нареченого Софії зби ла машина. Він відпустив дуաу у ліkарні. Дівчина тяжко переживала втрату коханого. Рік не могла прийти до тями. А потім життя знову повернулося до звичної колії. Софія просто змирилася. Із майбутнім чоловіком вона познайомилася на останньому курсі навчання. Ним став племінник Віолетти, який прийшов погостювати до тітки. Вони відразу сподобалися один одному. Хлопець мав густу, блондинисту шевелюру.