Ми з чоловіком лає мося на цю тему вже вкотре. Справа в тому, що наш шлюб для нього – другий. Від першої дружини у нього є дочка, а наша спільна дитина – син. Так ось: чоловік спілкується з дочкою як з принцесою, а на нашого хлопчика він плювати хотів. Але зараз ця ситуація переходить вже всі межі… Справа в тому, що, коли він розлу чався з першою дружиною, та сказала йому, що вся справа у фінансах. Мовляв, вона знайшла собі варіант краще. Мама моя попереджала, що «мужик з багажем» – не найкращий для мене варіант. Але я її не послухалася. Перша дружина мого чоловіка не змогла влаштувати своє життя.
Багатенький варіант, який вона знайшла, злився через кілька місяців. Тоді вона стала регулярно надзвонювати моєму чоловікові і говорити, що дівчинці потрібна увага, мовляв, та дуже сильно сумує за батьком. Чоловік часто приводив дівчинку до нас на ночівлю, а жили ми в моїй квартирі. Через рік нашого спільного життя у нас народився син. Дівчинка на 5 років старше мого сина. Зараз вона в десятому класі, а наш пішов в п’ятий. Чи варто говорити про те, які фінансові навантаження понесла наша сім’я через те, що дівчинка була у випускному класі?
Я намагалася тримати себе в руках, а чоловік щовечора повторював: — Зрозумій, складний рік. В наступному буде легше. Як виявилося, наступний не став легшим. Зараз він возить доньку по магазинах-виконувати всі її хотілки. А коли я прошу купити синові новий одяг, він відповідає, мовляв, грошей зараз немає — все на дочку витратив. — Так, а що з сином робити? — Не треба перетворювати його на шмоточника. Він же хлопець! — Якщо хлопець, то повинен ходити в рваних джинсах? — Колись я теж так ходив. Нічого не сталося. Я не стала продовжувати розмову. Мій син так ходити не буде. Якщо він думає про свою принцесу, то я буду думати про свого принца.