У перший раз я вийшла заміж по дурості, коли мені було всього двадцять років. З першим чоловіком ми разом прожили чотири роки. У цьому шлюбі на світ з’явилася дочка, яка після розлу чення залишилася зі мною. Чоловік знову одружився, забув про свою дочку, навіть не дзвонив, лише щомісяця перераховував аліменти. А я що? Я піклувалася про дочку, годувала і вставала до неї ночами. У другому шлюбі я була вже більш досвідченою і розумною, знала переваги і звички чоловіків.
Цей шлюб протримався трохи довше першого-шість років і знову ж наша спільна дитина залишилася на мені після розлу чення. У другого чоловіка теж була інша жінка, на якій він після нашого розлу чення хотів одружитися. Колишній попросив звільнити нашу спільну квартиру, замість цього обіцяв допомогти нам з дітьми з грошима. — Знаєш, я не проти того, щоб ти знову одружився, і квартира твоя мені не потрібна, але забери сина до себе, а я платитиму аліменти. Все по закону! — сказала я.
Такої відповіді колиաній чоловік точно не очікував. Його нова пасія теж була в паніці. Вони обидва намагалися умовити мене, що я мати і зобов’язана забирати дитину до себе, тим більше у них скоро весілля. Але що значить зобов’язана? Чому всі думають, що жінки після розлу чення повинні займатися вихованням дітей, забути про особисте життя, поки нікчемні татусі насолоджуються життям. Синові потрібен батько! Я чітко вирішила. Не знаю, може через кілька років я пошкодую про це, але хтось же повинен вправити мізки цим мужланам.