У той день я відпочивала на березі, насолоджувалася прекрасною погодою. Неподалік грали хлопчисько 6 років і дівчинка 5 років. Вони збирали камінчики і кидали їх у море. Раптом до них підійшла літня жінка і, підозріло оглядаючись по сторонах, почала щось шепотіти їм. Я сиділа близько і все чула: «Дітлахи, я втратила в морі окуляри, допоможіть, будь ласка, знайти», — попросила вона. Жінка виглядала дивно, весь час нервово покусуючи пальці. Вона їх відводила вперед, і як тільки діти озиралися назад, квапила їх. «Вам потрібно буде всього кілька разів пірнути, щоб дістати.
І можете повернутися до батьків», — вмовляла жінка. Вона показувала дітям, де їм потрібно пірнати. Вони пірнали, тільки от нічого знайти не могли. Я краєм ока наглядала за ними. А потім прибігли схвильовані батьки. Вони стали відчитувати дітей, батько лаяв дочку, а поруч мати від страху плакала, дивлячись на сина. Вона відібрала у нього маску і віджбурнула. Вони лаяли дітей, а жінка сховалася і спостерігала за ними. Але найдивніше те, що батьки ні слова не сказали цій жінці. Адже саме вона була винною в тому, що трапилося. Я б не так відреагувала в такому випадку.
Незнайома жінка не мала право так вчинити з дітьми, та й ще з чужими? А якби вони не вміли плавати? Слава Богу, що нічого стр ашного не сталося. Оточуючі з цікавістю дивилися на батьків. А я, повернувшись додому, розповіла про цей випадок чоловікові і дітям. Чоловік був шокований. «Як це, нічого страшного? Якщо стороння людина підводить під ризик дітей, то це нічого страшного?» Або може ми не праві і все занадто близько приймаємо до серця? У будь-якому випадку, я б допомогла їм, якби батьки не прийшли за дітьми.