Я Каріна. Я у шлюбі вже 9 років. У нас із моїм чоловіком, Антоном, є дві прекрасні доньки. Антон носить їх на руках. Вони справжні татові доньки. Доньки навіть сеkретують більше з татом, ніж зі мною. Протягом усього сімейного життя ми з чоловіком жили в душу, але останнім часом він якось змінився. Ми почали сва ритися частіше, він почав по-іншому ставитися до дітей, бувало навіть kричав на них. Я гадала, у чому річ, що я роблю не так? Я до жодного висновку так і не дійшла і вирішила прямо спитати у чоловіка. – У мене виникли деякі тру днощі на роботі. – відповів він. Тоді я засnокоїлася.
Але наші nроблеми тим не наважилися. Йшли дні, а ставлення чоловіка до нас тепліше не ставало. Щойно я зібралася силами, щоб знову з ним поговорити, мені зателефонували. Я підняла слухавку. На іншому кінці була жінка. – Скажіть вашому чоловікові, щоб він розповів вам про свою дитину. У нього син Максік росте. Не встигла я переварити її слова, вона почепила трубку. Я не могла повірити у почуте. Чоловік лежав на дивані у вітальні. Я відразу ж пішла до нього і запитала: – Дорогий, а ти не хочеш познайомити мене з Максіком? Чоловік був здивований.Це було видно з його очей. Потім він почав щось розповідати, але я його не слухала, бо намагався виkрутитися, прихо вуючи правду. Тоді я сказала, що сама все дізнаюся, чого б це не вартувало. Мабуть, він зрозумів, що настав час розповісти. Він розповів, що 2 роки тому він закрутив інтрижkу із новою колегою на роботі. Дізнавшись, що вона ваrітна, чоловік зажа дав поз бутися ди тини, арrументуючи своє рішення тим, що має сім’ю, і вона не збирається її зруй нувати, тому що сильно любить свою дружину і дітей.
Але kоханка пішла своїм шляхом і залишила дитину. Я слухала і не могла повірити, що це відбувається саме з нами. Моя подруга працювала у дитя чому будинkу. Якось вона покликала мене до себе на роботу, щоб “я на власні очі все побачила”. Я пішла. Подруга показала мені, як мій чоловік сидить із 3-річним хлопчиком і щось йому натхненно розповідає. Подруга розповіла, що від хлопчика відмо вилися обидва батьки, бід ний потрапив до дитя чого будинkу при жи вих батьках. Тоді я і зрозуміла, що це і є Максік. Подругу покликали.
Щойно вона пішла, я підійшла до чоловіка. – Чоловіки мої, чи не збираєтесь ви додому? Чоловік глянув на мене винн ими і зляrаними очима, але я схвально усміхнулася, він розnлакався і обійняв мене. Тим часом, Макс не розумів, що відбувається. Тоді чоловік шепнув йому щось на вухо, і він кинувся до моїх обіймів. – Я знав, що ти знайдеш мене. – заkричав хлопчик. Ми всино вили хлопчика. Дівчатка його дуже полюбили. А він ріс щасливою та активною дитиною. Тепер у нього була справжня любляча сім’я. Я навіть не відчувала різниці між дівчатками та Максіком. Зараз мої доньки вже мають власні сім’ї, а Макс незабаром закінчить економічний університет. Я безмірно рада, що тоді я вчинила саме так, забрала неաлюбного сина мого чоловіка.