Я виrнала з дому сина з невісткою, але незабаром пошkодувала про це. Як же мені помиритися з ними?

Я таку помилку зробила! Сиджу, шкодую — не знаю, як змінити зараз обстановку, що склалася в моїй родині, яку я, власними руками розвалила! Ще якісь два місяці тому я зловтішався, руки потиратимусь, думала, що все правильно зробила, а зараз така досада і туга навалилася. І за свою поведінку соромно, і вибачення у сина не вимолити. Загалом, почну все спочатку.Син у мене один, я розлучилася з його батьком, коли малому було 5 років. Татко загуляв і поїхав з нашого міста. Ще якийсь час я жила в цивільному шлюбі з одним чоловіком, але мабуть він мене не витримав: на правах господині я постійно йому показувала, що він у мене «в гостях», «на всьому готовому», «пріжівалака», і вказувала що йому треба робити. В кінцевому підсумку цей чоловік обізвав мене самолюбкой і теж пропав. Загалом, я не дуже горювала з цього приводу — мені потрібно було ростити сина, дати освіту, так що не до любові було.

Але у сина особлива тяга до навчання не спостерігалася. Відучився в коледжі на автомеханіка, послужив в армії, а потім навіть не поспішав влаштовуватися на роботу: відпочивав після служби, гуляв. Але раптом він терміново почав шукати собі роботу за фахом, причому сам, по блату! Що трапилося? Виявилося, що він одружується — дівчина від нього носить дитя! Я розгубилася і стала почала переконувати, що його крайнім хочуть зробити: без року тиждень гуляє з цією дівчиною, і раптом дитина!

Явно не від нього! Але він впевнений був 100%, що це його дитина.Невістка мені відразу не дуже сподобалася — видно, що з неблагополучної сім’ї, причому багатодітній, сама якась недалека і залякана. Сиділа з животиком на своєму скромному весіллі, пила сік, очі в підлогу. Свати напилися, пересварилися зі своїми родичами. Було соромно! Спочатку молоді пішли жити до сватів, адже невістка боялася мене як вогню — я і справді не хотіла, щоб було дві господині в будинку, тим більше за жінкою в стані потрібен постійний догляд. Але через місяць, як тільки дитина з’явилася на світ, син відразу попросився до мене зі своїми: у сватів дрібні діти, спати дитині не дають.

Я пустила. І майже відразу ж пошкодувала: такий почався вдома розгардіяш з дитиною, а я чистюля! Я цілий день на роботі, приходжу додому, скрізь бруд, нічого не вимито, що не випрана. Спочатку я з запалом наводила марафет мовчки, потім почала висловлювати свою думку. Невістка начебто намагається якось прибрати, але посуд в сушінні жирний, і все якось наляпано, неохайно, доводиться переробляти. Говорила про це синові, він образився — мовляв, дружина ще не вміє господарювати, намагається, як може, а ти на неї бурчіш. Мене навіть якось внук не розчулював: хоч я і бачила, що він абсолютна копія мого сина, але такий крикун, що ні виспатися за ніч!

Все почалося саме з цього — недосипу. Приходжу на роботу як зомбі, треба зосередитися над документами, а я роблю косяк на косяку. Директор викликав на килим, відчитав мене, зробив попередження. Я прийшла додому знову в бруд на нервах, схопила все брудні речі, розкидані по будинку, жбурнула їх молодим в кімнату і почала говорити, щоб збирали манатки і забиралися з мого будинку протягом 24 годин! Син намагався мене заспокоїти, але я не піддалася. Син обдзвонив друзів, зняли вони кут у якийсь жалісливий бабусі, поїхали на наступний день.

Спочатку я раділа: відмила квартиру, повністю її провітрила. Потім гарненько виспалася за всі вихідні. Вирішила потім зателефонувати синові, дізнатися, як вони влаштувалися — щось на зразок, щоб помиритися, але в будинок все одно не пускати. Він не відповідав, невістка теж. Через тиждень подзвонила друзям сина. Вони мені сухо сказали, що все у них нормально, через місяць переїдуть чи в гуртожиток або в окрему знімну квартиру. Пройшов ще місяць, син на дзвінки не відповідав. Довелося виловлювати його у роботи, зустріла, син так само сухо сказав, що все у них добре, щоб я за них не переживала.Пролетів ще місяць. Стало неймовірно тоскно. Бачу в соцмережах рідкісні фото молодих, свого внука-красеня. Живуть в крихітній кімнаті, але такі всі милі, посміхаються. Я навіть по невістці скучила. На фото сімейна вечеря: син з невісткою їдять суху гречку, малюк з пляшкою молока, яблука на столі.

Явно грошей немає. Захотілося написати синові в приват — мовляв, можу грошима допомогти, і взагалі — вдома нудно одній, можливо вони забудуть образи і повернутися ?! Просила навіть пробачити мене! Суцільний ігнор. І ось мабуть зараз у мене зрив якийсь, прямо до істерики. Як же мені приманити їх? Я згодна і на бруд в будинку, і на крики малюка, тільки не на самотність! Цілодобово тільки й думаю про своїх рідних! Ну що мені зробити, щоб вони повернулися? Дайте пораду, будь ласка!