Дочка Тамари запросила своїх друзів у свій будинок. Вона прийшла до матері і nопросила, щоб та представився як домр обітниця. Тамара була обу рена і не знала, що відповідати

Тамара сама виростила доньку, чоловік її кинув ще ваrітну. Все найкраще купувала тільки для дитини. Тамара все своє життя прожила в селі, з’їхала від батьків, коли заваrітніла. Батьки не хотіли приймати внучку, тому Тома пішла від них. Відмовлятися від своєї дитини вона не збиралася. У Тамари був сільський говір, коли дочка підросла, вона стала маму з-за її сільських замашок соро митися. Додому друзів ніколи не водила, щоб з мамою не знайомити. Але коли вона вчилася в інституті, знайшла вихід. Говорить якось мамі: — Мам, до мене гості прийдуть сьогодні. Давай скажемо їм, що ти моя домробітниця. А моя мама працює в столиці, мовляв, як ніби у неї свій бізнес,- попросила якось Світлана.

Тамара була обурена: — Як ти собі це уявляєш? А що мені робити, якщо вони засидяться? — До подруги йти. Зоя – мамина подруга, а ще їх сусідка знизу. Вона дуже жвава жінка, товариська і весела. Вона завжди попереджала Тамару, що та дочка надто балує. Вона з подивом помітила, що Тома у неї стала часто засиджуватися, а один раз попросилася до неї на ночівлю. Зоя відчувала, що тут щось недобре коїться, тому стала розпитувати. Тома зі сльо зами на очах зізналася, що дочка своїм приятелям представила її як домробітницю. Коли Тамара заснула, в голові у Зої дозрів план. Вона одягла на себе дорогу шубу і всі золоті прикраси, які у неї були. Непомітно взяла ключі з кишені подруги і піднялася на верхній поверх.

Пробравшись у квартиру, виявила, що голубки на дивані сплять, обійнявшись. Картина маслом! — Чого спимо? Вставай дочку, маму зустрічай! Світлана схопилася від несподіванки. — Хто цей хлопець? Худий який. Свєт, у нього глисти? — прискіпливо пирхнула Зоя. – Я ж тобі сто разів говорила вибирати товстіше. А чому вдома так прибрано? Домробітниця постаралася? Думаю, що квартиру на неї потрібно переписати, а тебе відвезу працювати до себе, щоб хоч чогось навчилася. Хлопець, розгубившись, поспішив піти. А Світлана і слова вимовити не могла. Коли вхідні двері зачинились, вона сіла і заnлакала, їй стало соромно за свій вчинок.