Десять років тому моя дочка-красуня переїхала до столиці, щоб знайти свого принца. Нещодавно в наше село переїхала жінка схожа на відьму. Раптом вона підійшла до мене і сказала: «Привіт, мам!”

Дочка пішла з дому, коли їй ледь виповнилося вісімнадцять. Вона завжди мріяла жити в місті, і, хоча ми з чоловіком і були проти такого рішення, дочка не послухала нас і поїхала в столицю за своєю мрією. Коли через десять років вона повернулася додому, я її навіть не впізнала. Це була зовсім інша людина. Моя дочка була справжньою красунею і завидною нареченою. Всі хлопці села сохли по ній, але дочка відмовляла всім, вона відчувала, що в місті її чекає принц на білому коні. Після її відходу нам з чоловіком було так важко змиритися з самотністю.

А злі язики багато базікали про мою дитину, мовляв, що вона торгує там своїм тілом і інші гидоти. Щоб закрити рот недоброзичливців, мені довелося збрехати, що дочка вийшла заміж за місцевого і наро дила дитину. Минув час, всі забули про мою доньку, тільки ми з чоловіком згадували про неї і все чекали від неї дзвінка. З того дня минуло майже десять років. Чоловіка вже немає в живих. Нещодавно в наше село приїхала якась жінка років так сорока. Люди говорили, що вона схожа на відьму, діти боя лися незнайомки. Потім ця відьма прийшла до мене привітатися.

— Мам! Я навіть відразу не впізнала свою дочку. За десять років вона так змінилася, з’явилися зморшки, вона постаріла років на двадцять — волосся сиве, шкіра висить, а ці очі… У них було стільки болю і страждання. Я не знаю, що з нею сталося в цій столиці, хто довів її до такого, але мені було так бол яче. Зараз дочка живе зі мною, майже не виходить з дому і постійно мовчить. Добре хоч чоловіка немає в живих, і він не бачить, як страждає наша дитина. Сподіваюся, скоро дочка знайде в собі сили розповісти мені, що ж з нею сталося.