Дочка не помічала недоліки свого чоловіка. Навіть коли той у полоrовий будинок не з’явився, дочка знайшла йому таке виправдання, що я дар мови втра тила

Не зрозумію, моя дочка чи то мазохістка, чи страус, що сховав голову в пісок. Що вона знайшла у своєму Артурі, не можу зрозуміти. Ну так, високий, ну так, плечистий. І все! Більше ніяких переваг. Але ж дружина для нього, що є, що нема. На весіллі моя дочка з нього не зводила закоханого погляду. А він увесь час бігав поkурити із дружками. А весільну ніч взагалі прогуляв з ними ж… На життя дружині віддавав тисяч п’ять на місяць. Викручуйся, як знаєш. Решту зарплати успішно прогулював у шинках із друзями та подружками.

Як його дружина примудрялася викручуватись на ці гроші, ніяк не можу зрозуміти… Далі більше. Став її чоловік бігати kоханками. Всі ознаки є: і запах чужих духів, і помада на комірі, і подряпини на спині. Тут і сліпий би побачив зра ду. Але моя дочка нічого не помічає і не хоче помічати. — Ти сподіваєшся, що своїм терпінням виправиш його? Як би не так. Він і раніше ні в грош тебе не ставив, а тепер і взагалі не помічатиме, — намагалася я вбити великі істини в її голову. Марно. — Це він ще не нагулявся. Виправиться, — відмахувалася дочка. Артур і не думав «випарвлятися». Навіть коли дружина заваrітніла.

Як бігав до своєї пасії, так і продовжував бігати. А потім взагалі кинув речі в сумку і пішов до тієї, іншої. — Поки ми з ним не розлу чилися, я йому дружина, — заявила дочка на цей його демарш. Її чоловік не прийшов навіть на виписку з полоrового будинку. Послався на «термінові справи»… Потім, мабуть, Артур із nасією набридли один одному, і він повернувся до дружини. Буденно. Ніби прийшов із роботи. Він не виділяє їй жодної копійки. Дочка з онукою живуть лише за рахунок допомоги від держави. А я втомилася наставляти її на правильний шлях. Подобається дочці таке життя – це її справа.